Метаморфози

151] Кікна, власкавлював кров ю телиці богиню Палладу.

152] Ось на багряний олтар він розклав їй посвячені кусні,

153] Ось уже й дим, такий милий богам, заклубився в повітрі;

154] З димом - жертовне пішло; що лишилось - було для гостини.

155] . Знатні, прилігши на ложах, уже смаженину пахучу

156] їсти взялись, усмиряють вином і турботи, і спрагу.

157] Та не кіфара дзвінка, не пісні милозвучні, не флейта

158] З буксу дірчастого довга й тонка їм дає насолоду,-

159] Ніч у розмовах пливе. Гомонять про бої, про хоробрість;

160] Хто про своє оповість, хто й про ворога добре озветься.

161] Хто з ким зіткнувся, кого подолав,- їм приємно по черзі

162] Мову вести. А про що б довелось говорити Ахіллу?

163] Що б то хтось інший почав із гостей в товаристві Ахілла?

164] Звісно, цікавила всіх у той час нещодавня поразка

165] Сина володаря вод. Дотепер ще не сходило з думки,

166] Як це так бути могло, що юнацького тіла не брала

167] Зброя - ні меч, ані спис, що залізо щербилось об нього.

168] Сам Еакід лиш плечима здвигав, дивувались ахейці.

169] Втрутився Нестор: «На вашім віку був один тільки воїн,

170] Що не зважав ні на спис, ні на меч, кого криця не брала,-

171] Кікн, а от я в давнину знав такого, що й тисячу ран міг

172] Тілом своїм невразливим прийнять,- перребійця Кенея. [210]

173] Це був той самий Кеней, що, хоробрістю славний, на схилах

174] Отрію жив. Та його з-між усіх виділяє ще й інше:

175] Жінкою він народивсь». Тут усі сивочолого просять,

176] Щоб оповів про це дивнеє диво. Ахілл серед інших:

177] «А розкажи нам таки, бо ж усі ми почути б хотіли,

178] Словом розумним уславлений світоче нашого часу,

179] Хто був Кеней, яким чином зазнав переміни такої,

180] Звідки ти знаєш його, з яких битв, із якого походу,

181] Ким він подоланий був, якщо міг його хтось подолати?»

182] Старець на те: «Хоча заздрісна давність мені на заваді.,.

183] Хоч не одне, колись бачене й чуте, забулося нині,

184] Все ж не одне й дотепер пам'ятаю. Одначе, найкраще

185] З того, що дома було й на війні, саме це я затямив,

186] Що зацікавило вас. І якщо хтось подіями щедру

187] Старість розлогу пізнав, то це я, за чиїми плечима -

188] Двісті років життя, а тепер уже й третя йде сотня.

189] Славилась ясністю вроди Елатова доня - Кеніда,

190] Перша з усіх фессалійських дівчат. У містах того краю,

191] Значить, Ахілле, й твоїх,- бо й ти земляком їй доводивсь,-

192] Безліч - та все надарма - женихів набивалось до неї.

193] Певно б, до неї подався й Пелей, але він у ту пору

194] Матір твою чи то взяв за дружину, чи то - вже не тямлю -

195] Лиш обіцянку йому було дано. Кеніда ж уперто

196] Заміж не йшла. Побережжям гуляла якось на відлюдді,

197] й тут повелитель морів - повідають - її обезчестив.

198] Радий, що так несподівано свіжої звідав любові,-

199] «Сміло,- їй каже Нептун,- попроси, чого серце бажає,-

200] І не відмовлю тобі». (Поголоска й про те сповіщала).

201] «Кривда велика - велике й прохання,- сказала Кеніда,-

202] Хай не зазнаю наруги повік. Хай не буду віднині

203] Жінкою. Цим ощасливиш мене!» Поки так говорила,

204] Мов чоловічим ставав, набираючи мужності, голос.

205] Втім, чоловічим він був: що просила, те й подарував їй

206] Владар безкраїх глибин, а в додачу зробив невразливим

207] Тіло: Кеней відтоді вже не міг полягти від заліза.

208] Щойно домігся свого - й по Пенейських полях походжає

209] Радісний, спраглий занять чоловічих потомок Атрака.

210] З Гіпподамією гучно весілля справляв Іксіонів

211] Син Пірітой. Лиш розставив столи - й запросив хмарородних-

212] Звірів, щоби прилягли в оповиту галуззям печеру.

213] Знать гемонійська була, були й ми там, запрошені гості.

214] Скрізь, куди оком не скинь, гомінлива юрба напливає,

215] Пісня весільна звучить, біля входу димлять смолоскипи.

216] Бачимо, вже й молода, виступаючи серед жіноцтва,

217] Сяє чудовим лицем. «Пощастило ж тобі, Пірітою»,-

218] Всі були певні того. Проте мало що не помилились:

219] Бо, найдикіший із диких кентаврів, у тебе, Евріте, [211]

220] Щедрим вином, як і вродою діви, розпалені груди

221] Раптом жагою взялись, божевіллям захмарились пяним.

222] Мить - і веселощів мов не було: столи - вверх ногами.

223] Вже молоду за волосся вхопили; Евріт пориває

224] Гіпподамію; за ним і всі інші - хто яку вибрав,

225] Хто яку міг - потягли, мов у щойно здобутому місті.

226] Зойки жінок залунали довкіл. Ми схопились на ноги.

227] Першим озвався Тесей: «Чи аж так оп янів ти, Евріте,

228] Що при мені, ще живому, посмів ображать Пірітоя,

229] Друга мого, й, над одним наглумившися, двох уразити?»

230] Це не була похвальба: розметавши напасників буйних,

231] Вирвав захоплених дів із шалених обіймів сміливець.

232] Той - ані слова на це, бо що ж міг негідник сказати

233] На оправдання своє? Тож на месника руки здіймає,

234] Мітить, зухвалий, в лице, в благородні цілиться груди.

235] Давній кратер там стояв; довкруги виступала на ньому

236] З міді висока різьба. Той кратер охопивши руками,

237] Ворогу прямо в лице, розмахнувшись, метнув син Егея.

238] Мозок, і кров загустілу, й вино вивергаючи з рани,

239] З рота, що раною став, на вологім піску розпростертий,