Метаморфози

736] Випроставсь бог і, над щоглою звившись, витягує шию

737] В різні боки - чи не знайде підхожого місця для себе.

738] Мовби на дві течії роз єднавшись, ріка омкьяє

739] Острів, що й назву отримав таку. Пливучи собі далі,

740] Тібр охопив цей окраєць землі мов двома рукавами.

741] Фебова чудо-змія, корабель залишивши латинський,

742] Тут поселилась і, вигляд небесний прийнявши, поклала

743] Горю народному край - прибула з порятунком для Міста.

744] Все-таки цей Рятівник був прибульцем у наших святинях,-

745] Цезар став богом на рідній землі. Та не Марс і не тога,-

746] Хоч незрівнянний був тут, як і там,- не звитяжницькі війни.

747] Не громадянські діла і не звершень окрилена слава

748] Перетворили його на незнану зорю, на комету,-

749] Ні, він засяяв нащадком своїм: із діянь величавих

750] Найвидатніше - що саме його йменував своїм сином.

751] Чи важливіше, скажіть, моревладних приборкати бритів.

752] Дальню ріку - семигирловий Ніл, де зростає папірус.

753] На переможних пройти кораблях; нумідійців зухвалих

754] І кініфійського Юбу, і Понт, Мітрідатами гордий,-

755] Всіх подолати, зробити набутком народу Квіріна,

756] Бути достойним численних тріумфів, численні - відбувши.

757] Ніж породити такого вождя, за чийого правління

758] Роду людському, всевишні боги, ви так щедро сприяли!

759] Щоб не походив цей муж од людського, од смертного сім я.

760] Той мусив стати безсмертним. Помітила те злотосяйна

761] Мати Енея, помітила те, що нависла жорстока

762] Смерть над верховним жерцем, що піднесено змовницьку зброю,

763] Зблідла й, кого б із богів не зустріла, сумна, по дорозі,-

764] «Глянь,- нарікала,- з яким-то завзяттям кують проти мене

765] Лихо, з яким-то лукавством на голову мітять єдину,

766] Що залишилася нині мені від Іула-дарданця!

767] Доки ж то мають одну лиш мене обсідати турботи?

768] То мене буйний Тідід калідонським поранює списом,

769] То непокоять погано захищені >мури троянські,

770] То, безпорадна, дивлюсь, як мій син, по морях наблукавшись.

771] До безгомінного краю спускається, в темні оселі;

772] З Турном, рутульським вождем, а по правді - з Юноною радше

773] Вперту провадить війну. Та навіщо пригадую давні

774] Прикрощі роду мого? Не колишній - сьогоднішній острах

775] Душу гнітить: онде гострять мечі проти мене злочинці!

776] Ви ж зупиніть їх, молю! Одверніть лиходійство жахливе!

777] Вести вогонь хай не згасне, залитий понтифіка кровю!»

778] Місця на небі собі не знаходячи, тужить Венера - [277]

779] І сколихнула Всевишнім серця, але сестер одвічних

780] Присуди сплетено так, що й богам розірвати їх годі.

781] Все ж виявляють близької біди недвозначні знамення:

782] Кажуть, у хмарах важких наче зброя раз по раз бряжчала.

783] Труби та грізні роги подавали свій голос із неба,

784] Передвіщаючи гріх. Навіть сонце, сумне та поблякле,

785] Світло мертвотно-бліде по тривожній землі розсівало.

786] Серед зірок де-не-де смолоскипи зринали багряні.

787] З хмар дощових опадали на землю криваві краплини.

788] Темною ржею на досвітку й Люціфер голубоокий

789] Всіяний був; було кров ю забризкане й місячне коло.

790] Пугач могильний на кожному кроці стогнав лиховісно.

791] Слізьми спливали обличчя богів із слонової кості.

792] Кажуть, то спів, то погроза в священних гаях розлягались.

793] Жертва на користь не йшла. Про страшні потрясіння звіщало

794] Хворе нутро; перетнутою лезом бувала й печінка.

795] Всюди - на площі міській, біля кожного дому та храму

796] Пси завивали вночі; потривожені тіні померлих,

797] Кажуть, никали, німі, вулицями й здригалося Місто.

798] Не відвернули, однак, ні насильства, ні рішення Долі

799] Перестороги богів. Лиходії до храму святого

800] З голим мечем увійшли! Не знайшли для переступу й крові

801] Іншого місця на цілий наш Рим - лиш оселю сенату!

802] Щойно тоді Кітерея, сплеснувши руками, в розпуці

803] Б'є себе в груди, нащадка окутати хмарою хоче,-

804] Так, як Паріса від гніву Атріда колись приховала,

805] Як непомітно 'й Енея спасла від меча Діомеда.

806] Батько ж їй каже таке:«Проти Долі незборної хочеш,

807] Доню, піднятись, одна? Завіта'й-но до сестер могутніх,

808] Трьох віковічних богинь: на основі стійкій там обширний

809] Стіл, а на ньому - події, вкарбовані в мідь та залізо.

810] Вічні, незгладні вони; ні громів, які небо стрясають,

811] Ні блискавиць, ані поштовхів жодних вони не бояться.

812] В крицю вкарбовано там і твого божественного роду

813] Суджений Долею шлях. Я про нього читав і затямив,

814] Тож і тобі сповіщу про майбутнє твого покоління.

815] Той, чия доля тебе непокоїть, завершує нині

816] Вік свій - усі ті роки, що належать землі, Кітереє.

817] Вступить він богом на небо й у храмах шанований буде,

818] Вдячний тобі за це й сину, що, ймення його перейнявши,

819] Прийме на плечі державний тягар і за батька звитяжним

820] Месником стане, бо я буду з ним невідступно на війнах

821] Ласки попросять у нього, вождя, по виснажній облозі

822] Мури Мутіни, подавшись; його і Фарсал пригадає;

823] Кров' ю пролитою зросяться знов ематійські Філіппи.

824] ймення гучне заніміє на дні Сіцілійського моря. [278]