Метаморфози

560] Або, як Ромул колись,- задивившись на спис, що віддавна

561] Встромлений в землю, стирчав на горбі Палаті нському й раптом

562] Зазеленів, бо тримало його вже не вістря, а корінь,

563] Бо не знаряддям убивчим уже, а гнучким, гінкорослим

564] Деревом був, що здивованих тінню окрило неждано;

565] Або як римлянин Кіп, коли в річці прозорій побачив

566] Роги свої - таки справді їх бачив!- і думав, що в хвилі

567] Образ оманний відбивсь. До чола став торкатись: під пальцем

568] Те, що побачив, одчув. Перестав тоді зір свій винити,

569] І, зупинившись,- а йшов переможцем над військом ворожим,-

570] Руки до неба підняв, одночасно звернув туди й очі:

571] «Що має значити,- мовив,- це чудо, боги? Якщо радість,

572] Хай на Квірінів народ, на вітчизну спаде. Якщо горе -

573] Хай воно стріне мене!» Спорудивши дерновий жертовник,

574] Палить вогні запашні, трав янистий обкурює вівтар.

575] Хлюпає з чаші вино і, шукаючи віщого знаку,

576] Трепетні нутрощі вбитих овечок обстежує пильно.

577] Тільки-но глянув на них ясновидець тірренського люду,-

578] Безліч великих подій перед ним промайнули; щоправда,

579] Чіткості в них не було. Та, коли всепроникливий погляд

580] Він од жертовних тварин перевів на рогатого Кіпа,-

581] «Здрастуй, владарю,- промовив.- Гобі ж і рогам твоїм, Кіпе,

582] Будуть слухняні укріплення Лацію, вся ця місцевість.

583] Тільки, гляди, не барись! Увійди у відчинені брами.

584] Не зволікай же! Так доля наказує: прийнятий в Місті

585] Владарем будеш, і берло твоє не схитнеться повіки».

586] Кіп, це почувши, подався назад, відвернув, спохмурнівши,

587] Погляд од мурів міських. «На ліси та на гори,- жахнувся,-

588] Хай те пророцтво летить! На вигнанні я радше звікую

589] Вік свій увесь, ніж подамся володарем на Капітолій!»

590] Мовив і тут же народ, і поважний сенат на зібрання

591] Скликав, але перед тим приховав свої роги під мирним

592] Лавром, і тільки тоді він на пагорб, насипаний військом.

593] Вийшов. Молитву богам проказавши за звичаєм давнім,-

594] «Є тут,- промовив,- один; якщо з Міста він тут же не буде [273]

595] Вигнаний,- стане царем. Не ім'я підкажу, а прикмету:

596] Виросли роги йому на чолі,- сповіщає провидець.

597] Варто ввійти йому в Рим - і рабами ви станете з вільних!

598] Міг би й тепер він крізь браму відчинену в місто прорватись,-

599] Я не дозволив на те, хоча з ним саме я найтісніший

600] Маю зв'язок. Відженіть якнайдалі, квіріти, від Міста

601] Мужа того, чи забийте в кайдани, якщо їх заслужить,

602] Чи умертвіть, щоб розвіяти страх перед лютим тираном!»

603] Як задзвенять, коли вдарить крилом своїм Евр ошалілий,

604] Сосен оголені стовбури, як загуде, колихнувшись,

605] Море, коли віддалік дослухатись до нього, так само

606] Зібраний люд зашумів. Хоч який невиразний був гомін,

607] Чулось питання одне, мов луною підхоплене: «Хто він?»

608] Вже й оглядають чоло один одному: в кого ж ті роги?

609] Кіп їм ізнову:«Кого так шукаєте ,- в ваших руках він!»

610] І, з голови свій вінок, хоч юрба не давала, зірвавши,

611] Лоб оголив, де злих намірів свідчення - роги стирчали.

612] Очі відводить усяк; мовби шелест пішов по зібранню,

613] І на чоло його, слави та почестей гідне, дивились -

614] Хто в те повірити б міг? - неохоче. Зневаги, одначе,

615] Довго не стерпіли - й знову заклали вінець урочистий.

616] Знатні ж, оскільки ти в місто ввійти не наважився, Кіпе,

617] Стільки тобі, замість дару почесного, поля вділили,

618] Скільки, за плугом важким ідучи, ти зумів оборати

619] Парою добрих волів од світанку до заходу сонця..

620] Потім у мідний одвірок, щоб подиву гідна подія

621] В пам'яті довгі тривала віки, вкарбували ці роги.

622] Нині, співців божества, підкажіть, невсипущії музи,-

623] Ви ж бо те знаєте: вас не одурює давність розлога,-

624] Як це до ряду святинь у високому Ромула місті

625] Острів, що Тібр його жовтий омив, залучив Короніда.

626] В Лації мор небувалий колись розгулявсь у повітрі.

627] Кров із блідих^ занепалих людей випивала хвороба.

628] Врешті, втомившись ховати мерців, зрозумівши, що марно

629] Всі їх зусилля пішли, що біді й лікарі не зарадять,

630] По допомогу до неба звертаються: в Дельфи, чий камінь -

631] На серединному місці землі, до оракула Феба

632] Йдуть і благають, щоб сонячний бог рятівним віщуванням

633] Лихо від них одвернув, покінчив з моровицею в місті.

634] Місце, де храм був, і лавр, і грімкий сагайдак Аполлона -

635] Все затремтіло нараз, і з глибин потаємних святині

636] Голос триніжок подав, схвилювавши серця переляком:

637] «Те, що шукаєте, римляни, тут,- поблизу слід шукати.

638] йдіть, щоб рятунок найти поблизу. Бо не сам Аполлон вам

639] Поміч у скруті подасть на цей раз, тільки син Аполлона.

640] З добрим знаменням - у путь, до нащадка мого, вирушайте!» [274]

641] Щойно розважний сенат ознайомився з волею бога,

642] Щойно довідались, де б міг селитися Фебів нащадок,-

643] До берегів Епідавра негайно судно споряджають.

644] Ось воно вже підпливло, побережжя торкнувшись опуклим

645] Днищем,- і стали посли перед радою грецьких старійшин:

646] Просять, щоб їм дали бога, котрий покінчив би, присутній,