Метаморфози

382] Глянь і на бджіл медоносних приплід, що в домах шестикутних -

383] У щільниках: ще й кінцівок не мають, одні лише тільця,

384] Щойно потому на них появляються ніжки та крила.

385] Хто б, не побачивши, вірив у те, що родитися можуть

386] Із осередка яйця всі пернаті, весь рід їх і навіть

387] Птиця Юнони осяйлива, що на хвості має зорі,

388] Голуб Венери й самого Юпітера птах - зброєносець?

389] Вірять і в те, що, як тільки хребет у могилі зотліє,

390] Мозок людини спинний обертається тут же змією.

391] Всі ці створіння беруть свого роду початок від інших.

392] Тільки одна себе сім'ям своїм же відновлює птиця -

393] Фенікс; в Ассірії так її названо. Ані травою,

394] Ані зерном не живе, тільки Мірри сльозами й амомом.

395] Фенікс, коли п'ять віків - своє повне життя - провікує,

396] Тут же злетіти спішить на верхівку тремтливої пальми,

397] Де й закладає гніздо собі кігтями й дзьобом блискучим.

398] Там він корицю кладе з колосками пахучого нарду,

399] Стелить і мірру жовтаву, й розтерту кору цинамона.

400] Потім сідає і в пахощах вік свій завершує довгий.

401] Кажуть, із тіла його появляється згодом нащадок -

402] Фенікс малий, кому суджено стільки, що й батькові, жити.

403] З часом, як тільки в повітря тягар він підняти спроможний.

404] Знявши гніздо з буйнорослої пальми, оселю вагому,

405] Вдячний, несе, і колиску свою, й свого батька могилу

406] В просторі неба. До міста долинувши - Гіперіона,

407] В Гіперіоновім храмі, при дверях, він ношу складає.

408] Втім, коли й це нас дивує, згадаймо ще тут про гієну, [269]

409] Про переміни, що їх зазнає вона: то як самиця

410] Втіху самцеві дає, то сама вже самиці шукає!

411] Є ще й така, яка живиться тільки повітрям, істота:

412] Щойно торкнеться чогось - таку й барву приймає відразу.

413] Рисей дала переможена Індія Вакху, що скроні

414] Гроном прибрав; що міхур їхній випустить, те на повітрі

415] Мов замерзає нараз або каменем робиться, кажуть.

416] Так і корали: коли на поверхню з води їх підняти,

417] Миттю затверднуть, м'які, наче трави, під хвилею моря.

418] Днина скоріше спливе і задиханих коней занурить

419] Феб у глибини морські, ніж про все, що змінило свій вигляд,

420] Я розказати б зумів. І часи поспішають мінятись:

421] Чи не на наших очах ті народи вбиваються в силу,

422] Інші - падуть. Так могутня колись і мужами, й скарбами,

423] Протягом десятиліття спроможна в боях проливати

424] Крові потоки, сьогодні хіба що руїнами знана

425] Троя, що замість багатств нам показує предків могили.

426] Славною Спарта була. Процвітали великі Мікени,

427] Вежі Кекропа стояли, міцні, й Амфіона твердині...

428] Спарта - це пустка тепер. Занепали високі Мікени.

429] Що таке нині, крім назви гучної, Едіпові Фіви?

430] Що, як не назву одну Пандіонові мають Афіни?

431] Чутка вже йде відтепер, що підніметься Рим дарданійський,

432] Той, що на березі Тібру, який з Апеннін витікає,

433] Під неосяжний свій дім закладає могутню основу.

434] Змін зазнає, отже, й Рим: розростаючись, він незабаром

435] Буде главою для світу всього! Така думка пророків,

436] Жереб таке провістив. Пам'ятаю, сумного Енея

437] В чорну годину зневіри й журби, коли Троя велика

438] Вже похитнулася, так підбадьорив Гелен, син Пріама:

439] «Сину богині, якщо не забув ти мого віщування,-

440] Знай, не безслідно впаде, бо не втратить тебе, наша Троя!

441] Пройдеш крізь полум'я люте й мечі; захопивши з собою

442] Рідних богів, мандруватимеш, поки для тебе й для Трої

443] Стане вітчизною інша земля, хай чужа, л°а прихильна.

444] Бачу вже місто, яке закладуть собі внуки фрігійські -

445] Міста такого нема, не було і не буде вже більше.

446] Різні вожді його силу плекатимуть довгі століття,

447] Владарем світу, однак,, тільки той його зробить, хто вийшов

448] З роду Іула. Ефірні оселі, нажившись на світі,

449] Він звеселить - той вихід з життя буде входом у небо».

450] Так ось. Гелен, пам'ятаю, Енея втішав, що виносив

451] З Трої домашніх богів. І сьогодні я радий, що рідні

452] Стіни ростуть, що поразка фрігійців пішла їм на користь.

453] Не відхиляймось, однак, наче коні, захоплені бігом,

454] Від межового стовпа! Саме небо й під ним усе суще - [270]

455] В змінах постійних, а також земля, як і все, на ній суще,

456] Значить, і ми, що є частками світу, й крім тіла важкого,

457] Маємо й душу крилату, легку, проникати спроможні

458] В різного звіра житло, заховатися в тілі худоби.

459] Не піднімаймо ж руки на тварин, що в тілах своїх, може,

460] Наших батьків, чи братів прихистили, чи просто людину,

461] Хай і не зв язану дружбою з нами,- лишім їх у мирі!

462] Не набиваймо нутра свого, люди, обідом Фієста!

463] Як до безбожного вчинку звикає, до кровопролиття

464] Той, хто, по шиї теляти залізом різким полоснувши,

465] Горло йому розтина, до хрипкого ревіння байдужий!

466] Той, хто зарізати й козлика може, дарма що голосить

467] Він, мов дитя, під ножем. Хто спокійно собі споживає

468] Птицю, котру годував нещодавно! До справжнього вбивства

469] Все це хіба не близьке, до насилля хіба не провадить?

470] Віл хай оре й до межі свого віку хай плуга дотягне.