Метаморфози

204] Все тоді буйно цвіте. Різнобарв'ям квіток живодайний

205] Луг виграє; ще суворої цупкості в травах немає.

206] Після весни, вже кремезніший, рік переходить у літо,

207] Зросту сягає юнак; ні багатством, ні силою жоден

208] Вік не зрівняється з ним, не буває палкішого віку.

209] Осінь іде йому вслід, молодого позбавлена палу,

210] Зріла, м'яка. Між юнацтвом і старістю рік, завагавшись,

211] Мірним стає. Сивина де-не-де вже сріблить йому скроні.

212] Потім жахлива зима підступає тремтливо-старечим

213] Кроком; або без волосся вона, або геть побіліла.

214] Так от і наші тіла перемін зазнають щохвилини,

215] Без опочинку: сьогодні ми інші, аніж були вчора.

216] Будемо й завтра не ті, що тепер. В материнському лоні -

217] Парость людини майбутньої - ми у свій час визрівали.

218] Втрутилась щедра майстриня-природа; у череві здутім

219] Довго селитись тілам не дала і з тісної домівки

220] Вихід упору дає їм - на вільне виводить повітря. [265]

221] Щойно побачивши світ, немовлятко лежить, слабосиле.

222] Згодом рачкує, немов не людина, а чотириноге.

223] Далі й на ніжки, хисткі ще й тремтливі, силкується стати-

224] Кроку не ступить, однак: потребує опори якоїсь.

225] Ось уже спритність у нього й снага... Вже відміряно стежку

226] Юності милої. Вже за плечима - середина віку,

227] Далі й до старості йде призахідної спадистим шляхом.

228] Никнуть, тим віком підточені, й занепадають колишні

229] Сили. Заплакав Мі лон постарілий, побачивши мляві

230] Руки свої, що колись були схожі до рук Геркулеса

231] М'язів потужністю, потім - обвисли, немов позсихались.

232] Плаче й Тіндара дочка, лиш у дзеркалі взріла старечі

233] Зморшки; навіщо було,- каже,- двічі мене викрадати?

234] Всепожираючих літ чередо, давнино завидюща!

235] Пустка за вами лежить: чого час своїм зубом торкнеться,

236] Все це на смерть прирікаєте ви - неминучу, повільну.

237] Втім, переміні й початки речей - елементи - підлеглі.

238] Отже, послухайте, що вам скажу я про їх переміни.

239] В світі, що вічно існує, чотири тіла родотворні

240] Містяться. Два з-поміж тіл тих, що світ населяють,- вагомі

241] Через тягар свій вода та земля - опадають додолу.

242] Два з них не мають ваги і, нічим не пригнічені, вгору

243] Линуть нестримно - повітря й вогонь, од повітря чистіший.

244] Хоч між собою вони помежовані,- все виникає

245] З них і до них же вертається знову: спливає водою,

246] Ставши рідкою, земля; у повітря легке переходить,

247] Розпорошившись у небі, вода; без ваги, щонайтонше,

248] Знов у високість повітря летить, заблищавши вогнями.

249] Потім усе йде зворотною стежкою: зверху - донизу.

250] Гусне вогонь, поки знов не перейде в щільніше повітря;

251] З нього - вода, а з тужавої хвилі - земля виникає.

252] Що не міняє обличчя свого? До обнови охоча,

253] Творить, чергуючи з формами форми, майстриня-природа.

254] Не пропадає, повірте, ніщо в неосяжному світі.

255] Все тільки змінює вигляд. Отож народитися - значить

256] В інше, ніж досі тривало, життя увійти, а померти -

257] Вийти з того, що триває, життя. Хай сюди щось потрапить,

258] Щось хай, можливо,- туди, але в цілому - все збережеться.

259] Довго в однаковій постаті - я переконаний - в світі

260] Не потриває ніщо: до Залізного від Золотого

261] Так ви, віки, перейшли; перемінна й місцевостей доля.

262] Де під ногою дзвенів суходіл, там я бачив розлоге

263] Море; де води були, там посушливі бачив я землі.

264] Від берегів оддалік залягали морські черепашки.

265] Десь на вершині гори стародавній однайдено якір.

266] Поле, родюче колись, од потоку стрімливого стало

267] Долом; зелені верхи після поводі канули в море, [266]

268] Де були здавна грузькі болота - вже пустелі жагучі.

269] Спрагою зсушений край мокляками довкіл просякає.

270] Тут дає витік природа джерелам новим, а натомість

271] Там. замикає старі. Скільки рік, лиш земля сколихнулась,

272] Ринуло з тріщин, і скільки пропало вже їх, пересохло!

273] Так от і Лік, що в одній із розщелин землі загубився,

274] Виплив далеко відтіль, собі витік новий проробивши.

275] Так Ерасін, повновода ріка, то струмить під землею,

276] То повертається знов у руслі на поля арголідські.

277] Так і місійська ріка: їй і річище звичне, й верхів'я,

278] Кажуть, набридли - й тече вже по-іншому, ставши Каїком.

279] Так Аменан: то пливе, течією пісок сіканійський

280] Збуривши, то засихає, замуливши устя джерельні.

281] Хвилю, придатну колись для життя, а тепер негодящу

282] Котить в Еліді Анігр, бо кентаври - якщо хоча трохи

283] Вірити давнім співцям - в його водах колись омивали

284] Рани, що луком наніс їм Геракл, нерозлучний із києм.

285] Ну а Гіпаніс, що в скіфських нагір'ях бере свій початок,

286] Чи не гіркий став од солі морської, колись прісноводний?

287] Хвилі морські омивали в минулому Фарос, Антіссу

288] Й Тір фінікійський, та хто їх сьогодні назве островами?

289] Для стародавніх Левкада була суходолом суцільним,

290] Нині - довкіл там вода. З побережжям Італії, кажуть,

291] Занкла єдналась, було. Набігаючи, їх розлучила

292] Хвиля й на води морські понесла суходолу частину.