Метаморфози

787] От і звернулась богиня до них, і вони відгукнулись,

788] Бо справедливе прохання було,- воєдино зібрали

789] Води свого джерела. Та крізь Януса браму широку

790] Можна було ще пройти: на заваді не стала ще хвиля.

791] Ось під туге джерело вони сірку кладуть зеленаву

792] І полум'яну смолу в порожнистих запалюють жилах.

793] Збуджена силою цих речовин пробивається пара

794] В глиб джерела; ви змагалися щойно з морозом альпійським,

795] Води дзвінкі, а тепер - не уступите навіть вогневі!

796] Збризкані полум'янистим дощем, запалали одвірки.

797] Тож надарма крізь відчинену браму прорватись хотіли

798] Грізні сабіни: вогонь нею плив. А тим часом за зброю

799] Марсовий воїн вхопивсь. Проти ворога вивів загони

800] Ромул - і вкрилась тілами сабінів земля наша римська,

801] Вкрилась тілами й своїх. І змішав тоді меч нечестивий

802] Тестя завзятого кров із гарячою крівцею зятя.

803] Миром війну зупинили, проте; не дали, схаменувшись,

804] Волі мечам до кінця - співправителем став тоді Тацій.

805] Потім, як Тацій помер, ти однакове двом цим народам,

806] Ромуле, право надав. І до батька безсмертних і смертних

807] Так ось, шолом свій відклавши, звернувся Маворт-зброєвладця:

808] «Батьку, назріла пора,- на твердій-бо основі сьогодні

809] Римська держава стоїть, від вождя одного не залежна,-

810] Щоб обіцянку, мені колись дану й достойному внуку,

811] Виповнив ти - над землею піднявши, прийняв його в небі.

812] Сам же мені ти сказав у свій час на зібранні безсмертних,-

813] Я ж, пам'ятливий, у серці зберіг твоє слово священне,-

814] «Буде такий, що його піднесеш у блакитну високість».

815] Ось що тоді ти сказав, і хай сповниться те віщування!»

816] Схвально Всевладний кивнув, і завоями хмар непроглядних

817] Небо вповив, блискавицею світ нажахавши та громом.

818] І, зрозумівши цей знак, Повелителя згоду виразну,

819] На колісницю зійшов, обіпершись на спис, і багряним

820] Дишлом обтяживши коней баских, і бичем замахнувшись,

821] Мчить стрімголов нездоланний Градів до землі з піднебесся;

822] Мить - і вже їх осадив на лісистім горбі Палатінськім.

823] Саме тоді підхопив Іліада, як він перед людом

824] Суд справедливий вершив. Розпливлось у легкому повітрі

825] Смертнее тіло його. Так і куля свинцева звичайно

826] В небі зника на очах, із потужної пращі злетівши.

827] Став осяйний відтепер, уже в гроні богів засідати

828] Гідний,- таким є Квірін у смугасто-багряній киреї.

829] Плакала, мов за померлим, жона. Та владича Юнона

830] Вісниці світлій велить, щоб вона по дузі семибарвній

831] Збігла й таке одинокій Герсілії слово сказала:

832] «О найславніша окрасо і гордосте поміж латинських [259]

833] І між сабінських жінок! Найгіднішою мужа такого

834] Ти нещодавно була, а тепер - і самого Квіріна.

835] Годі тобі голосить! Якщо хочеш свого чоловіка

836] Бачити - йди мені вслід на залісений пагорб Квіріна,

837] В гай, де святиня володаря римлян, окутана тінню».

838] Вмить зісковзнувши на землю по райдузі, каже Іріда

839] Скорбній Герсілії те, що повинна була їй сказати.

840] Та, ледь наважившись очі заплакані зняти на неї,-

841] «О божественна! Хоч бачу я вперше тебе, але вірю,

842] Що від богів ти; веди ж,- її квапить,- і миле обличчя

843] Мужа мені покажи! І, якщо мені доля дозволить

844] Раз хоч уздріти його,- то й сама буду мовби на небі!»

845] Мовивши те, поспішила вона за дочкою Тавманта

846] Ген аж на Ромулів горб. їм до ніг із ефіру стрімкого

847] Там покотилась зоря. Від світіння її запалавши,

848] Злинуло в небо й волосся Герсілії вкупі з зорею.

849] Римського міста засновник обняв, як бувало, дружину

850] Й разом із тілом змінив її ймення: почав.називати

851] Горою. Нині шанують її одночасно з Квіріном.

КНИГА П’ЯТНАДЦЯТА

1] Тут і постало питання: чи міг би хто взяти на «себе

2] Влади такої тягар і такого вождя замінити?

3] Голос народу, що правду віщає, славетному Нумі

4] Берло вручити велів. Не достатньо було йому знати

5] Звичаї люду сабінського: вище, душею широкий,

6] Нума злетів - про природу речей довідатись прагне.

7] От він, захоплений цим, батьківщину покинувши, Кури,

8] В місто ввійшов, що гостинно в свій час прийняло Геркулеса.

9] Там поцікавився, хто був засновником грецького міста

10] На італійському березі. Й так відповів із тамтешніх

11] Житель один, що багато чував на віку своїм довгім:

12] «Кажуть, Юпітера син, іберійським збагачений стадом,

13] До лакінійського берега, шлях не близький подолавши,

14] Врешті, щасливо прибув. Поки стадо бродило по лузі,

15] В дім до Кротона великого він увійшов, під гостинну

16] Крівлю й жаданий знайшов там по втомі важкій одпочинок.

17] А на відході сказав: «Саме тут у майбутньому внуки

18] Стіни для міста зведуть»,- і слова його дійсністю стали.

19] В Аргосі, кажуть, один чоловік жив на прізвище Міскел,

20] Син Алемона, і був на той час він богам найлюбіший.

21] Глибоко спав він якось, і, схилившись над ним, Києносець

22] Сонному мовив таке: «Мусиш кинути батьківські землі

23] Й рушити ген, де хвилює Есар у руслі кам'янистім!»

24] Ще й пригрозив не одним покаранням, якщо б не послухав.