Метаморфози

697] Кожному,- й може, послухавши, все-таки м'якшою станеш.

698] Анаксарету, що рід свій виводить від давнього Тевкра,

699] Іфіс побачив, що знатністю роду не міг похвалитись.

700] Тільки побачив - жагою в цю ж мить до кісток перейнявся.

701] Довго з собою боровся юнак, та коли цього шалу

702] Розум не міг пересилити - став прохачем на порозі.

703] То годувальниці звірився: просить, щоби милостиво

704] З ним повелась; вихованки здоров'ям її заклинає.

705] То, мовби й сам був рабом, запинаючись од хвилювання,

706] Кожного молить із слуг посприяти йому при нагоді.

707] Вже не одну помережив словами табличку до краю,

708] Вже й не один тільки зрошений слізьми рясними віночок

709] Вішав на дверях. А сам, на твердому порозі прилігши,

710] Марно боки оббивав та замки проклинав, нещасливий.

711] Та ж-наче хвиля, що зводиться дибки при Гедах західних,

712] Наче бездушна, в норіцькім вогні загартована криця,

713] Наче несхитна в основі своїй, неподатлива скеля:

714] Нехтує ним, насміхаючись, ще й до жорстоких учинків

715] Горді слова додає, відбираючи рештки надії.

716] Далі не мав уже сили терпіти тривалої муки

717] Іфіс і перед дверми ось таке наостанку промовив:

718] «Ти таки перемогла! Від сьогодні вже, Анаксарето,

719] Не потурбую тебе! Можеш радісно тріумфувати,

720] Лавром вінчатись ясним, закликаючи гучно Пеана.

721] Ти взяла верх! Я - помру. Невблаганна душе, веселися!

722] Може, хоч тим догоджу тобі; змушена будеш, нарешті,

723] Визнати користь для себе якусь і в моєму коханні.

724] Та пам'ятай: не раніш од любові до тебе звільнюся,

725] Ніж од життя; дві зорі має згаснути в небі для мене,

726] Тільки не чутка тебе сповістить, що мене вже немає:

727] Сам, щоб не мала ти сумнівів, тут, на твоєму порозі.

728] Тілом холодним насичувать буду твій зір, безсердечна.

729] Ви ж, о всевишні, якщо на людську споглядаєте долю,-

730] Не забувайте й мене (про щось більше сьогодні благати

731] Годі), подбайте, молю, щоб жила хоча згадка про мене:

732] Скільки життя відняли мені, стільки ж і згадці додайте!»

733] Мовивши, зводить заплакані очі на двері, де стільки

734] Вішав намарно вінків, дотягнувсь до одвірка руками

735] І, прикріпивши до нього мотузку, ще гірко всміхнувся;

736] «Може, такий тебе втішить вінок, о безбожнице вперта?»

737] З тим і влізає в петлю, все ж обличчям - до Анаксарети.

738] Мить - і повисло, позбавлене подиху, Іфіса тіло. [257]

739] Поки в судомі ще бивсь, під ударами ніг наче й двері

740] Сумно стогнали-гули, а тоді, розчахнувшись, явили

741] Вчинок жахливий, і слуги, скричавши, зняли нещасливця

742] І віднесли його неньці, бо батько впокоївсь раніше.

743] Горне вона до грудей, приголублює тіло холодне

744] Сина й, сказавши, що кажуть над дітьми батьки нещасливі

745] Й що матерям-жалібницям належить чинити, вчинивши,-

746] Вже через місто веде многослізний похід похоронний,

747] Тіло на ношах мертвотно бліде до вогню проводжає.

748] Саме при вулиці тій, куди люд прямував за покійним,

749] Анаксарета жила. Голосіння, розпачливі зойки

750] Дівчина вчула,- над нею вже бог закружляв тоді, месник.

751] От вона й каже, зворушена: «Гляну, кого там хоронять».

752] І на піддашшя, де вікна відчинені навстіж, виходить.

753] Не надивилась, однак: щойно Іфіса вздріла на ношах,-

754] Очі заскліли, із тіла поблідлого все до останку

755] Вийшло тепло життьове. Намагалась на крок відступити,-

756] Не піднімалась нога. Відвернутись хотіла, та шия

757] Не поверталась ніяк. Поступово все тіло дівоче

758] Переміняється в те, з чого й серце було в неї,- в камінь.

759] Думаєш, вигадка це? Саламін береже й до сьогодні

760] Статую діви. Венера Задивлена має там нині

761] Храм свій. Про це пам'ятаючи, не відмовляйся, благаю,

762] Заміж за того піти, хто давно покохав тебе, німфо.

763] Хай за цю ласку мороз не приб'є тобі зав'язі яблунь,

764] Хай не осиплеться цвіт у саду під поривами вітру!»

765] Бог, розповівши таке, перевтілився знову: з бабусі

766] Став красунем-юнаком. І, відкинувши все, що властиве

767] Жінці старій, заяснів перед нею, ставний і вродливий.

768] Так от і сонце, прорвавши нараз непроглядну заслону

769] Хмар дощових, променисто заблисне на чистому небі.

770] Силою брати хотів, але не знадобилася сила:

771] Вродою взяв - зачарована німфа й собі закохалась.

772] Потім в Авсонському краї, не маючи прав на те, владу

773] Збройний Амулій посів. Повернули цідібране берло

774] Старцю Нумітору внуки його. Було свято Палілій -

775] Місто заклали тоді. Та сабінські старійшини й Тацій

776] Меч підняли. їм відкривши в укріплення доступ, Тарпея,

777] Зрадниця, смерть під горою щитів прийняла по заслузі.

778] Курів сини опісля, як то роблять вовки мовчазливі,

779] Нишком - ні пари з губи - серед ночі до римлян підкрались,

780] Аж до воріт підійшли, що на засуви всі їх засунув

781] Сам Іліад. Та Сатурнія все ж тайкома відчинила

782] Навстіж одні' з тих воріт, і завіси їх не зарипіли.

783] Тільки по дереву бруси ковзнули - й Венера почула,

784] Мала засунути їх, та не годні й боги перетяти

785] Задуму інших богів. Побіч Януса, де прохолодні [258]

786] Води несе джерело, поселялись авсонські наяди.