Метаморфози

609] Потім над Альбою й краєм латинським Асканій двойменний

610] Владу верховну посів. А його спадкоємцем був Сільвій.

611] Згодом -• Латин, його син, що отримав і берло владиче,

612] й давнє ім'я повторив. Після нього був Альба славетний.

613] Далі -Епіт; а за ним і Капет владарем був, і Капій;

614] Капій раніше, однак. А тоді Тіберін став при владі.

615] Той володар, похоронений хвилями Туської річки,

616] Дав їй імення своє. Народився і Ремул од нього.

617] Й Акрот поривистий. Ремул, од Акрота старший літами,

618] Від громового, подібний до грому, загинув удару.

619] Акрот, від брата розважніший, берло до рук Авентіну,

620] Мужу стійкому віддав. Авентіна поховано там же.

621] Де він те берло тримав,- на горбі, що й назвався від нього.

622] А на чолі палаті нського люду стояв тоді Прока.

623] Саме в ту пору Помона жила. Ні одна з-між латинських

624] Гамадріад не плекала садів із такою любов'ю,

625] Жодна з-між них про плодючість дерев так сердечно не дбала.

626] Звідси й дістала ім'я. До річок, до гаїв не тяглася -

627] Любить село та плодами обтяжену віть яблуневу.

628] Мирний закривлений серп, а не спис у правиці тримає.

629] Ним вона то підітне виноградну лозу розбуялу,

630] То розгалужену парость уріже. Кору надлупивши,

631] Встромить живець, щоби сок надпливав вихованцю чужому.

632] Дереву спрагу відчути не дасть: волокнисте коріння

633] В пору потішить вона живодайністю хвилі пливкої.

634] Це і займає, і тішить її, до Венери байдужу.

635] Грубої сили селян боячись, із середини й сад свій

636] Звикла вона зачинять, щоб який чоловік не добрався.

637] Як не старались усі,- і сатири, до скоків охоча

638] Молодь, і пани, божки лісові, що сосною вінчають

639] Роги, й Сілен, увесь час молодий при похилому віці,

640] Й той, що злодіїв лякає серпом чи суком сороміцьким,-

641] Щоб домогтися її! Сам Вертумн, закохавшись у неї,

642] Перевершив їх усіх, та не був щасливіший од інших.

643] Часто, зробившись женцем-селюком, він приносив Помоні

644] Кіш колосків,- і, мов крапля води, до женця був подібний! [255]

645] Сіном пахучим не раз оплітав собі скроні, й здавалось,

646] Начебто щойно орудував вилами на сіножаті.

647] Часто ще й пужално мав у руці,- й присягнув би, напевно,

648] Кожен, що втомлених ралом биків він роз'ярмлював щойно.

649] Як виноградар або садівник із серпом появлявся.

650] В сад із драбиною йшов,- наче яблука брався зривати.

651] З вудкою - справжній рибалка, з мечем - був на воїна схожий.

652] Так, набуваючи різного вигляду, в сад він частенько

653] Доступ собі здобував, щоб хоча надивитись на німфу.

654] Врешті, надівши барвистий чепець, у правицю тремтливу

655] Взявши вербовий ціпок, сивиною помітивши скроні,

656] Входить у плеканий сад, на цей раз - як бабуся старенька.

657] Кинувши оком довкіл: «Ну й плоди!» - аж прицмокнула з дива.

658] Замість похвал господиню цілує, аж надто вже палко

659] Як на бабусю стару. А тоді на округлу присівши

660] Груду землі, споглядає плодами обтяжені віти.

661] В яз височів поблизу в виногронах, немов у намисті.

662] Хвалить і їх, і життя їхнє спільне. «Якщо б одиноко,-

663] Мовить,- цей стовбур тут ріс і лоза не вилася по ньому,-

664] Крім охолоди в жару не давав би нам більше нічого.

665] Так ось і ця виноградна лоза, якби в'яза не знала,

666] Не поріднилася з ним,- до землі була б нині прибита.

667] Тільки тебе цього дерева приклад чомусь не повчає:

668] Ложе подружнє - страшить; про заміжжя ти й чути не хочеш.

669] О, якби воля твоя, то юрба женихів ні Єлену

670] Не турбувала б, ні ту, що лапіти вели через неї

671] Бій, ні дружину Улісса - сміливця серед боязливих!

672] Ось і тепер, коли всіх уникаєш, для всіх недоступна,

673] Сотні мужів, півбогів та богів за тобою впадають;

674] З ними - й усі божества, котрі селяться в горах Альбанських,

675] Тож, коли є в тебе глузд, коли гарного хочеш подружжя,-

676] Слухай, що1 радить стара, яка більше за всіх тебе любить,

677] Більше, ніж вірила б ти! Не для тебе звичайне заміжжя,-

678] Тільки з ^Вертумном діли своє ложе. За нього найкраще

679] Я поручитися зможу тобі, адже знаю Вертумна

680] Краще, ніж він - сам себе. Не навиклий по світу блукати,

681] Тут він постійно живе. Та й не з тих він, що завжди охочі

682] До залицянь та забав. Ти першим для нього й останнім

683] Будеш вогнем. Лиш тобі всі літа свої він подарує.

684] Він, окрім того,- юнак, і природа його наділила

685] Вродою щедро, й у постатях різних він може бувати.

686] В що повелиш - забажай тільки! - він перевтілиться тут же.

687] Втім, у вас двох ще й бажання одне. Ті плоди він приймає

688] Перший, і любі йому подарунки з твоєї правиці!

689] Нині ж Вертумн ані тих не бажає, що ти назривала

690] З гілки, ні тих, що зросли на городі між трав соковитих,-

691] Прагне тебе. Пожалій же того, хто кохає так палко! [256]

692] Він, тут присутній, повір, тебе просить моїми вустами.

693] Не наражайся на помсту богів. Не гніви ідалійки,

694] Серцем тверда, не підбий проти себе Рамнунтської діви!

695] Щоб іще більш тебе остерегти,- не одне-бо чувала

696] Я на віку,- оповім про таке, що на Кіпрі відоме