Метаморфози

115] Месника випустив дух: поплатились обоє за шкоду.

116] В чому ж повинна вівця миролюбна, що наче й родилась

117] Для піклування про нас, що нектар нам у вимені носить,

118] Нас одягає у вовну пухнату, вівця, що живою

119] Більшу нам користь дає, ніж тоді, як зарізана буде?

120] В чому повинні воли - нелукаві, сумирні тварини,

121] Тихі й прості, що на світ появились для праці важкої?

122] Справді невдячний-бо той і не гідний дарів свого поля,

123] Хто, відіпрягши вола від кривого тяженного плуга,

124] Вб'є свого трудівника; хто натерту ярмом довголітнім

125] Шию, що стільки разів одновляв нею поле затвердле,

126] Жниво зібрав не одне, розтинає ударом сокири! [263]

127] Мало й того нечестивцям: до власного злочину, бачте,

128] Ще залучили й богів, бо повірили в те, що всевишні

129] Раді, коли під сокирою падає віл працелюбний!

130] Жертва, що й плямки на тілі не має, аж глянути любо,-

131] Врода нашкодила їй! - у стрічках різнобарвних, у злоті,

132] Край вівтаря вже стоїть; молитов наслухає спокійно,

133] Бачить, як їй поміж роги вплітають вінець колосковий -

134] Плід її праці - й, пронизана, кров'ю забарвлює лезо,

135] Може, помічене перед ударом ще в хвилі дзеркальній.

136] Тут же з гарячих грудей виривають живцем тріпотливі

137] Тіла частини - вказівок богів там ціукають, шалені!

138] Звідси (така вже в людини жадоба до згубної їжі!)

139] Звичай пішов споживати м ясне. Але годі вже, годі!

140] Кращими («таньте, молю, до моєї поради схиліться!

141] Знайте, якщо хай шматочок воловини в вашому роті,-

142] Значить, їсте ви того, хто на ниві для вас же трудився.

143] Бог виголошує те, й за тим богом, що мною керує,

144] Йтиму, як личить іти. Свої Дельфи й ефір відслоню вам;

145] Віщим розсуну знанням розуміння людського вузини.

146] Про видатне, чого досі ніхто не досліджував, буду

147] Мову вести, про приховане. Мило між зорі високі

148] Злинути; мило, покинувши землю - оселю сонливу,-

149] В хмарі промчать, зупинитись на плечах могутніх Атланта.

150] Звідти дивитись униз, де никає, позбавлений глузду,

151] Люд то туди, то сюди, й переляканих видивом смерті

152] Так наставляти, розкривши шляхи невідхильної Долі:

153] Роде людський, кого смерть крижана споконві-ку жахає!

154] Марно страшать тебе Стікс, і пітьма, і слова неправдиві,

155] Витвір уяви співців, та оманного світу загрози!

156] Ваші тіла - чи в вогні похоронному попелом стануть,

157] Чи переміняться з часом у тлінь - не сприйматимуть болю.

158] Смерті не знає душа: залишивши оселі колишні,

159] Прийнята знов у домівку нову, вона житиме вічно.

160] Сам, пам'ятаю, в той час, коли Трою війська облягали,

161] Сином Пантоя, Евфорбом, я був, кому* в грудях застрягло

162] Ратище згубне, що в мене метнув ним з Атрідів молодший.

163] Щит я недавно впізнав, що колись у моїй був лівиці,-

164] Нині в Абантовім Аргосі, в храмі Юнони висить він.

165] Все - в перемінах; не гине ніщо. То сюди переходить

166] Дух мандрівний, то туди. Будь-яке він у світі займає

167] Тіло: з тваринного може в людське перебратись, а звідти-

168] Знову в істоту якусь увійти, тож не гине ніколи.

169] Так і податливий віск: набуваючи форм усіляких,

170] Він, хоча виглядом різний буває, весь час мовби інший,-

171] Завжди є воском. Ось так і душа є постійно душею,

172] Лиш переходить - так я навчаю - у постаті різні.

173] Тож хай захланний живіт не заглушить у вас милосердя. [264]

174] Не проганяйте споріднених душ нечестивим убивством

175] Із обігрітих осель! Ваша кров хай не живиться кров'ю!

176] Раз я вже в море відкрите пустивсь і прийняв у вітрило

177] Вільні вітри, то скажу: в усім світі ніщо не є стале:

178] Все тут пливе; що не виникне - те переміні підлегле.

179] Навіть невидимий час течією струмить ненастанно,

180] Мов невсипуща ріка: ні ріці, ні текучій годині

181] Не зупинитись вовік. Як за хвилею котиться хвиля,

182] Чуючи натиск сусідньої, кваплячи ту, що спереду,

183] Так і окрилена мить: утікаючи,- наздоганяє,

184] Кожного разу - нова: що було, те лишилось позаду,

185] Що виникає,- того не було. Кожна мить - це обнова.

186] Глянь, як утомлена ніч поступається місцем світанку,

187] Як розпромінений зводиться день після темної ночі.

188] Й небо одну має барву тоді, коли, сном оповите,

189] Все спочиває ще; іншу - коли на коні білосніжнім

190] Люціфер зійде ясний; а ще іншу - коли доручає

191] Фебові світ зарум'янений вранішня Паллантіада.

192] Навіть божественний щит, коли зрине з безодні земної -

193] В пурпурі, як і тоді - коли йде до безодні земної,

194] Світлий, проте, в вишині, бо природа стрімкого ефіру

195] Краща: від випарів, що над землею висять, він далеко.

196] Так і в нічної Діани однаковим бути не може

197] Вигляд - щодня вона в зміні постійній: коли розсуває

198] Коло своє, тоді більша, коли його звужує,- менша.

199] Глянь і на рік. Хіба й він обертанням своїм не чергує

200] Пір чотирьох, котрі й нашого віку наслідують пори?

201] Соками щедрий напровесні він, до малої дитини

202] Ніжністю схожий: зелений посів, насмоктавшись вологи,

203] Пнеться, тендітний, з землі, хлібороба надією тішить.