Метаморфози

471] Хай від Борея, що з півночі дме, нас вівця захищає.

472] Хай до дійниці спішать з переповненим вименем кози.

473] Сіті, капкани, пастки, хитромудре знаряддя мисливське -

474] Викиньте! Прутом клейким не заманюйте в сильця пернатих.

475] Годі вже й оленів пір ям лякать, що тремтить на мотузці.

476] Годі приховувать гострий гачок у солодкій принаді.

477] Можна вбивати тварин-шкідників, але тільки вбивати -

478] Страв не торкайтесь м ясних, споживайте лиш лагідну їжу!»

479] Цими засадами й іншими душу свою збагативши,

480] Кажуть, до рідного краю вернувсь і на просьбу загальну

481] Віжки правління над людом латинським до рук узяв Нума.

482] Під керівництвом Камен, у щасливому з німфою шлюбі,

483] Жертвоприношень обряд запровадивши, він од жорстоких

484] Воєн людей відучив і до .мирних занять залучив їх.

485] З часом і влада, й життя до межі підійшли - й за покійним

486] Нумою все чоловіцтво й жінки сумували; сльозами

487] Лацій спливав. А дружина померлого, місто лишивши,

488] На арікійські доли подалась і в лісах голосила

489] Так,що й Діану Орестову через той плач ненастанний

490] Важко було шанувать. Скільки раз її втишити брались

491] Німфи лісів та озер, скільки слів заспокійливих, ніжних

492] Мовили їй! Скільки раз невгомонну благав син Тесея:

493] «Годі! Май міру якусь: не тебе ж одиноку спіткала

494] Доля така. Озирнися на горе чуже - перетерпиш

495] Легше й своє. О, коли б то не я тебе в смутку твоєму

496] Прикладом власним розрадити міг! Та, на жаль, таки можу.

497] Про Гіпполіта й у вас, певно, чули... Юнак цей завчасно

498] Смерті зазнав через батьковий гнів легковірний і підступ

499] Мачухи, Федри. Так ось - дивовижне скажу, неймовірне -

500] Я - це той самий юнак! Це на мене дочка Пасіфаї [271]

501] Сіті звабливі плела, зазивала на батькове ложе.

502] Згодом, чи то викриття боячись, чи не знісши відмови,

503] З себе й бажання, й провину свою переклала на мене.

504] Батько мене засудив, неповинного вигнавши з міста.

505] Ще й на дорогу назичив мені, чого ворогу зичать.

506] На колісниці, вигнанець, прямую в Трезен, до Піттея.

507] Ось уже в ється мій шлях побережжям Корінфського моря...

508] Раптом заграло воно. Велетенського розмаху хвиля,

509] Звівшись на дибки, здавалось, росла, нависала горою,

510] Потім немов заревла й розкололась на самій верхівці.

511] Звідти, з тієї розколини, грізний крутими рогами.

512] Бик появився; вже подув легкий овівав йому груди.

513] Води морські вже струмилися з ніздрів його та страшної

514] Пащі. Супутників жах огорнув. Тільки я не здригнувся.

515] Зайнятий горем своїм. Але тут мої коні гарячі

516] Зиркнули вбік, застригли, небезпеку почувши, ушима.

517] Вгледіли чудисько те - й, колісницю рвонувши, в нестямі

518] Прямо на скелі сусідні помчали. Вхопивши повіддя

519] Білі од піни, силкуюся стримати коней здичілих;

520] Віжки ослаблі, всім тілом подавшись назад, напинаю.

521] Не подолали б зусилля мого роз ярілі од шалу

522] Коні, якби, налетівши на пень, не розсипалось вдрузки

523] Колесо заднє, що вихором щойно крутилось на осі.

524] Поштовх - і я на землі. Моє тіло, заплутане в віжки,

525] Рветься на кусні живцем. За коріння чіпляються жили.

526] Тілом частково я тут, а частково - в іншому місці.

527] Кості раз по раз тріщать. Із грудей через рани жахливі

528] З болем виходить душа. На мені не було вже нічого,

529] Що мало б назву якусь: це не я був, а рана суцільна.

530] От і посмій тепер, німфо, своє порівняти нещастя

531] З тим, що спіткало мене. Безпросвітну країну я бачив,

532] У Флегетон поринав, покалічений, в хвилю вогненну,

533] Й був би навіки мерцем, якби син Аполлона могутнім

534] Зіллям мене не зцілив. І як тільки мистецтвом Пеана

535] Й силою трав, хоч обурювавсь Діт, до життя я вернувся

536] Вдруге,- мене, щоб такого вдостоївшись дару, присутній.

537] Заздрості там не пробуджував, Кінтія хмарою вкрила.

538] Потім.щоб міг я безпечно, лиця не ховаючи, жити,

539] Віку вона додала мені й до невпізнання змінила

540] Вигляд і довго вагалась: куди їй - на Кріт чи на Делос -

541] Краще послати мене. Але, Делос і Кріт залишивши,

542] Переселила сюди. Лиш ім я, щоб затерти про коней

543] Згадку, веліла змінить:«Гіпполітом ти був до сьогодні,-

544] Мовила,- Вірбієм будеш віднині, народжений двічі!»

545] От і живу тут, один з-поміж нижчих богів, і шаную

546] Владарку лісу цього, й на прихильність її покладаюсь».

547] Впертого болю Егерії все ж не могла пригасити [272]

548] Туга чужа: до підніжжя гори, безталанна, припавши,

549] Далі спливає слізьми. Змилостивилась, врешті, над нею

550] Феба сестра: джерело крижане вона з неї зробила -

551] По вічноплинній воді розпустила знеможене тіло.

552] Дивна подія розчулила німф. Навіть син Амазонки

553] Вражений був і, напевно, так само завмер, як тірренський

554] Ратай, коли серед поля побачив ту брилу знаменну.

555] Що ворухнулась сама по собі, без нікого, а потім.

556] Вигляд землі залишивши,- людський прийняла і відразу

557] Віщі уста. Щоб майбутнє пророчити всім, розтулила.

558] Люди тамтешні його йменували Тагетом; він перший

559] Плем'я етруське навчив пізнавати події прийдешні.