Метаморфози

647] З лихом Авсонії - так віщування велить недвозначне.

648] Греки на це подивились по-різному: дехто був певний..

649] Що неможливо відмовити; більшість, однак, була проти:

650] Дбаймо про себе, мовляв, і Цілителя з рук не пускаймо.

651] Поки вагалися, в сутінках світло розвіялось денне,

652] Далі вже й тіні густі поповзли по земнім круговиді.

653] Тут уві сні рятівного побачив ти, жителю Рима,

654] Бога; край ложа твого він стояв саме так, як у себе

655] В храмі стоїть: неотесану палицю в лівій руці мав,

656] Правою, мов у задумі, погладжував бороду довгу.

657] Врешті, таке з його вуст заспокійливе слово злетіло:

658] «Ти не хвилюйся: прийду в ваше місто, змінивши свій образ.

659] Бачиш змію, що довкола кийка мого кільцями в ється?

660] Добре приглянься, щоб міг її потім пізнати, бо в неї

661] Я перевтілюсь, але буду більший; якими бувають

662] Жителі неба, коли свій божественний змінюють вигляд».

663] Голос розвіявся й бог, а за голосом вслід і за богом -

664] Сон, а за сном навздогін-благодатний світанок надлинув.

665] Щойно рої мерехтливих зірок розігнала Аврора,

666] Все ще не знаючи, що їм робити, зійшлися вельможі

667] В гарно збудований храм і благають, щоб, віщий подавши

668] Знак, їм сам бог указав, на якому б волів бути місці.

669] Ледве промовили те,- величезною ставши змією,

670] Золотом гребеня бог заяснів, себе виявив свистом;

671] І колихнулось зображення бога, жертовник і двері,

672] Золотосяйне склепіння й долівка стряслась мармурова.

673] Сам посередині храму свого він по груди, високий,

674] Звівся й окинув усіх миготливим од полум я зором.

675] Заціпеніла юрба. Тільки жрець, що священне волосся

676] Білою стрічкою мав перев язане, бога впізнавши,-

677] «Ось він, Цілитель!- гукнув.- Привітайте словами й душею

678] Бога, що вам об явивсь! Хай щасливою, о незрівнянний,

679] Буде поява твоя для народу, що храм твій шанує!»

680] Кожен, як велено, бога вітає; благальну молитву

681] Всі за жерцем повторяють гуртом; і словами, й душею

682] Богові честь виявляють належну й нащадки Енея.

683] Той в свою чергу схитнув своїм гребенем - добре знамення!-

684] Тричі мигнув язиком блискавично, присвиснувши тричі.

685] Потім донизу по сходах ковзнув. Перед виходом ще раз

686] На стародавній жертовник оглянувся, наче прощався [275]

687] З домом своїм затишним та з порогом обжитого храму.

688] Ось він по встеленій квітом землі, вигинаючи тіло,

689] В'ється високими колами через середину міста

690] Ген аж до гавані, що напівкруглим захищена валом.

691] Там зупинився; ласкаво поглянув на тих, що юрбою

692] Мовчки ступали за ним, на своїх шанувальників ревних,-

693] І переповз на судно авсонійське. Воно, колихнувшись

694] Під тягарем божественного тіла, занурилось глибше.

695] Раді Енея сини. На піску прибережному, вдячні,

696] Вбили бика й одв'язали мерщій корабельні причали.

697] З вітром попутним помчав корабель. Бога здалеку видно:

698] Шию лускату на зігнутий ніс корабельний поклавши,

699] В синю далінь задивився. При мірних вітрах Іонійське

700] Море пройшли й підпливли до Італії з шостим ранковим

701] Блиском Палланта дочки. Оминають Лакінію, славну

702] Храмом Юнони. Позаду лишивсь прибережний Скілакій,

703] Згодом - Япігія. Зліва од весел розтанули в морі

704] Скелі Амфрізькі, а справа - обривисті кручі Келенські.

705] Вже за кормою - Рометій, Кавлон, вже Нарікія зникла.

706] Вже пропливли без пригод сіцилійські вузини Пелора,

707] І владаря Гіппотада оселю, і рудні темеські;

708] Далі - Левкосія, острів, і Пест, на троянди багатий,

709] І мальовничі Капреї були, в передгір я Мінерви,

710] І виноградними лозами славні нагір'я суррентські,

711] Й місто Геракла, й Сівілли святилище, Кумської жриці;

712] Потім - Літери, де гарячі джерела й дерева, багаті

713] На запахущу смолу, і Вольтурн, що пісок загрібає,

714] І Сінуесса, де цілі рої голубів сніжно-білих;

715] І нездорові Мінтурни, й земля, де колись вихованець

716] Пагорб насипав, і край Антіфата, й Трахант болотистий,

717] Врешті,- Кірки земля і з утоптаним берегом Антій.

718] Щойно вітрильне судно повернули туди мореплавці,-

719] Вища-бо хвиля пішла,- по дошках корабельних ковзнувши,

720] Дугоподібно звивається бог і за мить проникає

721] В батьківський храм, що піску золотавого східцем торкався.

722] Та коли море вляглось, Епідаврець лишає отецький

723] Храм і вівтар, де побув якийсь час із спорідненим богом.

724] От він і знов прибережний пісок борознить шурхотливо

725] Тілом лускатим, і знов, по кормі переливно ковзнувши,

726] Ніс корабля головою гнітить, поки в Кастр і в священну

727] Гавань Лавінія не завітали, де Тіброве гирло.

728] Люд,- і мужчини, й жінки,- щоб зустріти прибулого бога,

729] Юрбами суне туди; йдуть і діви, що твій підживляють,

730] Весто троянська, вогонь; голоси там лунають вітальні.

731] Поки судно просувається вгору по жовтому Тібру,

732] Ладан потріскує на вівтарях, що рядочком димляться [276]

733] Вдовж берегів, розвіваються пахощі в чистім повітрі.

734] Жертва лягає під ніж, зігріваючи кров ю залізо.

735] Ось і до Рима, що знявся над світом, судно завернуло.