Метью Шардлейк. Розгін

Навіть коли я зупинився й обернувся, щось просвистіло в повітрі й ударилося об стіну поруч зі мною. Кинджал брязнув об доріжку біля моїх ніг, коли я усвідомив, що насправді замість середньої статуї була жива людина у вбранні бенедиктинця. Ось і зараз тьмяна постать перелазила через поруччя на доріжку. Я розвернувся і побіг до неї, але ногою зачепився за сітку доріжки і впав на поручні. На секунду моя голова й плечі звисали над нефом, і я з жахом дивився у прірву, та згодом мені вдалося підвестися. Фігура щезла. Я почув гуркіт кроків униз по сходах.

— Марку! — покликав я. — Цей бік! Він утікає!

Марк був на деякій відстані попереду, і тієї миті, як він побіг назад, нагору сходами на протилежному боці, монах уже спустився. Я почув тупіт кроків, що віддалялися; він біг уздовж стіни з мого боку, тому я не міг його бачити. Я побіг униз, опинившись на нижньому сходовому майданчику якраз тоді, коли Марк спустився зі сходів навпроти. Удалині грюкнули церковні двері.

— Він стояв на хресній перегородці разом зі статуями! — закричав я. — Ти бачив, хто це був? Він щез блискавично.

— Ні, сер, він уже був унизу на сходах, коли я підійшов до вас. — Він подивився на хресну перегородку. — Мабуть, він виліз на перегородку тоді, коли ми піднімалися сходами. Божі рани, він наважився там стояти без поручнів чи опори.

— Сподіваюся, реформатори інстинктивно відводять очі від статуй. Він утік.

Я подивився на кинджал, який підібрав із доріжки. Гостра сталева зброя без прикрас. Жодних підказок. Я вдарив кулаком по стіні, так що біль пронизав мою руку.

— Але, сер, як щодо Ґабріеля? Хіба ви не вважали його вбивцею? Що ви знайшли в прихованому проході?

Я задумався.

— Я помилявся, цілковито помилявся. У нього не було секретів. А тепер ще один чоловік помер через мене. Незважаючи на мої молитви, — додав я, на мить сердито глянувши на дах. — Але клянуся, що він буде останнім.

Розділ двадцять шостий

Я наказав, щоб четверо старійшин, які ще зосталися живими, прийшли до церкви. Абат Фабіан, пріор Мортимус, брат Едвіг і брат Ґай стояли зі мною і Марком у нефі, поки служки розтягували купу каміння з тіла Ґабріеля. Як не дивно, я був спроможний витримати це жахливе видовище, приголомшений і заціпенілий. Я спостерігав за реакцією монахів: Брат Ґай і пріор Мортимус стояли незворушно, брат Едвіг кривився з огиди, абат Фабіан відвернувся і його знудило.

Я наказав їм супроводжувати мене до маленького кабінету Ґабріеля, де на підлозі лежали стоси книг для переписування, а розбита статуя Богородиці все ще сумно прихилялася до стіни. І запитав їх, де були монахи годину тому, коли падав камінь.

— По всій дільниці, — відповів пріор Мортимус. — Це час для відпочинку. Мало хто вийшов би на вулицю за такої погоди, більшість сидить у своїх келіях.

— Джером? З ним усе гаразд?

— Замкнений у келії відучора.

— І вас четверо. Де ви були?

Брат Ґай сказав, що був сам в аптеці; пріор Мортимус сидів в особистому кабінеті, також на самоті. Брат Едвіг сказав мені, що два його помічники підтвердять, що він перебував у рахівничій конторі, а абат Фабіан давав розпорядження своєму управителю. Я сидів, дивлячись на них; навіть тим, хто мав алібі, не можна було довіряти, адже тих, хто їм служив, можна переконати або змусити погрозами збрехати. Те саме стосувалося б будь-якого алібі, яке монахи забезпечували один одному. Я міг би опитати кожного окремого служку і монаха в цьому монастирі, але скільки часу це забере і куди це мене приведе? І раптом відчув себе безпорадним.

— Отож Ґабріель вас урятував? — порушив мовчанку пріор Мортимус.

— Так, урятував.

— Чому? — запитав він. — З усією повагою, сер, чому він віддав своє життя за вас?

— Можливо, це не так уже й дивно. Думаю, брата Ґабріеля змусили повірити, що його життя нічого не варте.

Я пильно глянув на пріора.

— Отже, сподіваюся, що його вчинок тепер допоможе йому на Божому суді. Він мав багато гріхів, які порушували рівновагу.

— Можливо, це не такі великі гріхи в очах Бога.

Почувся невпевнений стук у двері, і з’явилося перелякане лице монаха.

— Перепрошую, принесли лист для комісара від судді Копінґера. Посильний каже, що це терміново.

— Дуже добре. Джентльмени, залишайтеся поки що тут. Марку, ходімо зі мною.

Крокуючи церквою, ми побачили, що тіло Ґабріеля вже винесли; двоє служок мили кам’яні плити; від гарячої води піднімалася пара, поки вони відшкрябували кров. Коли ми відчинили двері, на нас дивилося море облич, монахи і служки тривожно перешіптувались. Сірі хмаринки випускалися з пів сотні ротів. Я побачив брата Ательстана, його очі сяяли цікавістю, і брата Септимуса, який розгублено роздивлявся навколо, заламуючи руки. Побачивши нас, брат Джуд закликав натовп звільнити дорогу. Ми пройшли крізь них на чолі з монахом, який привіз нас. Біля вартівні стояв Баґґе з листом у руках, його гострі маленькі очі випромінювали зацікавлення.

— Посильний сказав, що це вкрай терміново, комісаре, вибачте, що перервали ваші збори. Чи правда, що брат Ґабріель загинув у церкві від нещасного випадку?