Читаем Метью Шардлейк. Розгін полностью

— Ні, брате Баґґе, це не був нещасний випадок. Він загинув, рятуючи моє життя від убивці.

Я взяв листа і пішов геть, зупинившись у центрі двору. Там, якнайдалі від високих стін, почувався безпечніше.

— За годину новина розлетиться по всій дільниці, — сказав Марк.

— Добре. Час таємничості закінчився.

Я розламав печатку і прочитав єдиний аркуш. І стурбовано закусив губу.

— Копінґер почав свої розслідування. Він наказав серу Едварду і ще одному місцевому землевласнику, згаданому в тій книзі, навідатися до нього. Надійшли повідомлення, що вони відрізані від своїх маєтків через сніг, але якщо гонець зможе доїхати, вони зможуть виїхати, тож він знову покличе їх. Пахне тактикою зволікання. Тим людям є що приховувати.

— Ви могли б зараз виступити проти брата Едвіга.

— Я не хочу, щоб цей слизький вугор говорив, що все це лише здогадки і припущення. Хочу надати йому вагомі докази. Проте не отримаю їх ні завтра, ні післязавтра — не з такою швидкістю. — Я згорнув листа. — Марку, хто міг знати, що ми збираємося сьогодні вранці до церкви? Я сказав тобі біля ставка. Пам’ятаєш, я казав, що ми мусимо піти до церкви.

— Пріор Мортимус був там, але він ішов геть.

— Мабуть, у нього так само гострі вуха, як у тебе. Річ у тому, що ніхто більше не знав, що ми йдемо. А якщо припустити, що хтось таки підійшов туди, щоб підстерегти мене?

Він подумав.

— А звідки комусь знати, що ви зупинитеся саме під цими кам’яними брилами?

— Ти маєш рацію. О Боже, не можу мислити ясно. — Я розтер чоло пальцями. — Гаразд. А якщо наш убивця був на цій доріжці з іншої причини? Якщо він просто скористався нагодою звільнити світ від мене, коли я зупинився там, де це зробив?

— Але навіщо комусь туди підніматися? Там навіть жодні роботи не ведуться.

— Хто більше знає про роботи тепер, коли Ґабріель мертвий?

— Пріор Мортимус відповідає за щоденні справи монастиря.

— Думаю, я поговорю з ним. — Я зробив паузу, склавши листа. — Та спочатку, Марку, маю тобі дещо сказати.

— Так, сер.

Я серйозно глянув на нього.

— Той лист про продаж землі, який ти відніс Копінґеру. Я також попросив його дізнатися, чи є судна, що прямують до Лондона. Щоб перетнути Велд по цих снігах, знадобився б тиждень, але після листа Джерома я мушу зустрітися з Кромвелем. Мені спало на думку, що може відходити човен, і він є; один відчалює після обіднього припливу з вантажем хмелю. Він має прибути до Лондона за два дні, а за день повернутися. Якщо пощастить з погодою, мене не буде чотири дні. Я не можу проґавити шанс. І хочу, щоб ти залишився тут.

— Але чи варто їхати тепер?

Я заходив туди-сюди.

— Я мушу скористатися цією нагодою. Пам’ятай, король не знає, що тут відбувається. Якщо Джером надіслав якийсь інший лист і король його побачить, у Кромвеля можуть бути проблеми. Я не хочу їхати, однак мушу. І є ще дещо. Пам’ятаєш той меч?

— Той зі ставка?

— На ньому було клеймо ремісника. Такі мечі виготовляють на замовлення. Якщо я зможу знайти майстра, то зможу довідатися, для кого він його зробив. І це єдина підказка, яка в мене зараз є.

— Хіба ще допитати брата Едвіга, коли матимемо докази про продаж землі.

— Так. Знаєш, я не уявляю, як брат Едвіг міг працювати зі спільником. Він здається занадто замкнутим.

Марк задумався.

— Брат Ґай міг убити Синґлтона. Він худющий, проте на вигляд досить міцний, і високий на зріст.

— Міг, але чому саме він?

— Прихований прохід, сер. Тієї ночі він міг легко вислизнути і доступитися до кухні. Йому не знадобився б ключ.

Я знову потер чоло.

— Будь-хто з них міг це зробити. Усі докази ведуть в різні напрямки. Мені потрібно більше доказів; я молюся, щоб знайти їх у Лондоні. Але мені потрібна твоя присутність тут; хочу, щоб ти переїхав у будинок абата. Перевіряй листи, стеж за тим, що відбувається.

Він кинув на мене гострий погляд.

— Ви хочете, щоб я був якнайдалі від Еліс.

— Я хочу, щоб ти був у безпеці, якомога далі від церкви, як старий доктор Ґудгепс. Можеш поселитися в його кімнаті, це чудово облаштоване місце для чоловіка твого віку і становища. — Я зітхнув. — І так, я хотів би, щоб ти був якнайдалі від Еліс. Я говорив із нею і сказав їй, що стосунки з тобою можуть зашкодити твоїм перспективам.

— Ви не мали права, сер, — сказав він із раптовою палкістю. — Я маю право вибирати власний шлях.

— Ні, Марку, не маєш. У тебе є зобов’язання перед сім’єю і своїм майбутнім. Я наказую тобі перебратися в будинок абата.

Я побачив лід у широко розплющених блакитних очах, які раніше зачарували бідного Ґабріеля.

— Я сам бачив, як ви пожадливо поглядали на неї, — сказав він, і в його голосі почулася зневага.

— Я контролюю себе.

Він оглянув мене згори донизу.

— У вас немає вибору.

Я стиснув зуби.

— За це я мав би дати тобі копняка і вигнати на дорогу. Було б добре не потребувати тебе тут, коли я поїду, однак мені це потрібно. Ну ти зробиш те, що кажу?

— Я зроблю все можливе, щоб допомогти вам знайти чоловіка, який убив цих людей. Його треба повісити. Але не даю обіцянок, що робитиму потім, хоча ви повністю зрікаєтеся мене. — Він глибоко вдихнув. — Я маю намір попросити руку Еліс Ф’ютерер.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Чернее ночи
Чернее ночи

От автораКнига эта была для меня самой «тяжелой» из всего того, что мною написано до сих пор. Но сначала несколько строк о том, как у меня родился замысел написать ее.В 1978 году я приехал в Бейрут, куда был направлен на работу газетой «Известия» в качестве регионального собкора по Ближнему Востоку. В Ливане шла гражданская война, и уличные бои часто превращали жителей города в своеобразных пленников — неделями порой нельзя было выйти из дома.За короткое время убедившись, что библиотеки нашего посольства для утоления моего «книжного голода» явно недостаточно, я стал задумываться: а где бы мне достать почитать что- нибудь интересное? И в результате обнаружил, что в Бейруте доживает свои дни некогда богатая библиотека, созданная в 30-е годы русской послереволюционной эмиграцией.Вот в этой библиотеке я и вышел на события, о которых рассказываю в этой книге, о трагических событиях революционного движения конца прошлого — начала нынешнего века, на судьбу провокатора Евно Фишелевича Азефа, одного из создателей партии эсеров и руководителя ее террористической боевой организации (БО).Так у меня и возник замысел рассказать об Азефе по-своему, обобщив все, что мне довелось о нем узнать. И я засел за работу. Фактурной основой ее я решил избрать книги русского писателя-эмигранта Бориса Ивановича Николаевского, много сил отдавшего собиранию материалов об Азефе и описанию кровавого пути этого «антигероя». Желание сделать рассказ о нем полнее привело меня к работе с архивными материалами. В этом мне большую помощь оказали сотрудники Центрального государственного архива Октябрьской революции (ЦГАОР СССР), за что я им очень благодарен.Соединение, склейки, пересказ и монтаж плодов работы первых исследователей «азефовщины», архивных документов и современного детективно-политического сюжета привели меня к мысли определить жанр того, что у меня получилось, как «криминально-исторический коллаж».Я понимаю, что всей глубины темы мне исчерпать не удалось и специалисты обнаружат в моей работе много спорного. Зато я надеюсь привлечь внимание читателя к драматическим событиям нашей истории начала XX века, возможности изучать которые мы не имели столько десятилетий.Бейрут — Москва. 1980—1990 гг.

Евгений Анатольевич Коршунов

Исторический детектив