Метью Шардлейк. Розгін

Я підійшов до внутрішніх дверей, не звертаючи уваги на припідняту на знак протесту руку. Відчинивши їх, я опинився перед сходами. Вони вели до невеликого сходового майданчика, де з вікна відкривався білий краєвид. За дверима навпроти чулися голоси. Я зупинився і прислухався, але не міг зрозуміти жодного слова. Потім відчинив двері й увійшов.

Абат Фабіан роздратованим тоном розмовляв із братом Едвігом.

— Ми маємо просити більше. Нам не годиться віддавати це менше ніж за триста…

— Мені потрібні гроші в скарбниці тепер, превелебний абате. Якщо він з-заплатить готівкою за землю, мусимо її в-взяти!

Незважаючи на його заїкання, у голосі скарбника була сталева нотка. Абат Фабіан збентежено озирнувся.

— О, комісаре Шардлейку…

— Сер, це приватна розмова, — сказав скарбник, його обличчя раптово спалахнуло гнівом.

— Боюся, немає нічого такого там, де справа стосується мене. Якби я стукав і чекав перед кожними дверима, хто знає, що пропустив би?

Брат Едвіг опанував себе, розмахуючи руками, знову метушливий бюрократ.

— Н-ні, звісно, пробачте. Ми об-бговорювали фінансові справи монастиря, деякі землі, які мусимо продати, щоб покрити витрати на будівельні р-роботи… — його обличчя знову почервоніло, коли він підбирав слова.

— Це не стосується вашого розслідування, — з усмішкою закінчив абат.

— Брате скарбнику, є дотичне питання, яке я хотів би обговорити.

Я сів за дубовий письмовий стіл із багатьма ящиками, єдиними меблями в маленькій кімнаті, окрім ще кількох полиць із гросбухами.

— Я до ваших послуг, сер, звичайно.

— Доктор Ґудгепс каже мені, що в день смерті комісар Синґлтон вивчав записи в бухгалтерській книзі, яку взяв у вашій конторі. І потім вона зникла.

— Вона не з-зникла, сер. Її повернули в рахівничу контору.

— Можливо, ви могли б розказати мені, що це була за книга.

Він хвилю подумав.

— Я не можу пригадати. Думаю, рахунки з лазарету. Ми ведемо облік для окремих відділів — ризниці, лазарету тощо та загальний облік — для всього монастиря.

— Очевидно, якби комісар Синґлтон узяв у вас бухгалтерські книги, ви мали б запис про це.

— Н-напевно мав би. — Він невдоволено насупився. — Але не раз він брав книги, не сказавши ні мені, ні моєму помічникові, і ми цілий день шукали те, що він узяв.

— Отже, фактичних записів про все, що він узяв, немає?

Скарбник розвів руками.

— Як це могло бути, к-коли він сам брав? Мені ж-жаль…

Я кивнув.

— Зараз усе гаразд, у конторі?

— Дякувати Богу.

Я підвівся.

— Дуже добре. Будь ласка, принесіть усі бухгалтерські книги за останні дванадцять місяців до моєї кімнати в лазареті. О, і ті з відділів також.

— Усі книги? — скарбник не мав би більш приголомшеного вигляду, якби я наказав йому зняти габіт і парадувати голим на снігу. — Це зупинило б роботу рахівничої контори…

— Лише на одну ніч. Можливо, на дві.

Здавалося, він хотів сперечатися далі, але втрутився абат Фабіан.

— Мусимо співпрацювати, Едвігу. Книги принесуть вам, як тільки їх можна буде забрати, комісаре.

— Дякую вам. Тепер, мілорде, минулої ночі я відвідав того нещасного новіція. Юного Велплея.

Абат серйозно кивнув мені.

— Так. Ми з братом Едвігом пізніше провідаємо його.

— Мені потрібно перевірити витрати на благодійність за останній місяць, — пробурмотів скарбник.

— А втім, як мій найвищий посадовець після пріора Мортимуса, ви мусите супроводжувати мене.

Він зітхнув.

— Оскільки брат Ґай подав скаргу…

— Серйозну скаргу, — додав я. — Схоже на те, що хлопець міг померти…

Абат Фабіан підняв руку.

— Будьте впевнені, я старанно розслідую цей випадок.

— Чи можу спитати, мілорде, що саме мав би зробити цей хлопець, щоб заслужити таке покарання?

Плечі абата напружились.

— Якщо чесно, комісаре Шардлейку…

— Так, будьте чесні, будь ласка…

— Хлопцеві не подобаються нові звичаї. Проповідування англійською. Він дуже відданий латинській месі та піснеспівам. Він боїться, що співати будуть англійською…

— Незвичайне занепокоєння для такої юної людини.

— Він дуже музикальний і допомагає братові Ґабріелю з його требником. Він талановитий, але має ідеї, які виходять за межі його становища. Він виступав у залі зібрань, хоча, як новіція, йому не пасувало…

— Сподіваюся, не висловлював зрадницьких ідей, як брат Джером?

— Ніхто з моїх монахів, сер, ніхто не висловлював зрадницьких ідей, — щиро сказав абат. — А брат Джером не є частиною нашої спільноти.

— Дуже добре. Тож Саймона Велплея взяли на роботу в стайню, посадили на хліб і воду. Здається надто суворим.

Абат почервонів.

— Це не єдиний його недолік.

Я на хвилю замислився.

— Ви казали, що він допомагає братові Ґабріелю. Я так розумію, брат Ґабріель приховує якусь історію?

Абат нервово засмикав рукав свого габіту.

— Саймон Велплей справді говорив на сповіді про… певні плотські пожадання. До брата Ґабріеля. Проте гріх у думках, сер, лише в думках. Брат Ґабріель навіть не знав. Він чистий, відколи в нього були… неприємності два роки тому. Пріор Мортимус уважно, дуже уважно пильнує за такими справами.

— У вас немає відповідального за новіціїв, чи не так? Занадто мало монахів.