Метью Шардлейк. Розгін

Брат Ґай опустився у ванну. Ми стояли на краю, коли він повернув новіція обличчям догори. Очі Велплея закотилися, створюючи жахливий контраст із його все ще багряним обличчям. Брат Ґай помацав його шию, а тоді зітхнув і глянув на нас.

— Хлопець мертвий.

Він підвівся і перехрестився. Еліс скрикнула, а тоді впала на груди Марка, вибухнувши здавленим риданням.

Розділ тринадцятий

Марк і брат Ґай обережно витягли тіло Саймона з ванни й віднесли у лазарет. Брат Ґай узяв його за плечі, а зблідлий Марк — за босі білі ноги. Я пішов слідом за Еліс, до якої після короткого спалаху ридання повернувся звичний спокій.

— Що відбувається? — сліпий монах уже стояв на ногах, махаючи перед собою руками, а обличчя жалібно скривилося від страху. — Брате Ґаю? Еліс?

— Усе гаразд, брате, — заспокійливо сказала Еліс. — Стався нещасний випадок, але зараз усе гаразд.

Мене знову вразило її самовладання.

Тіло поклали в кабінеті брата Ґая, під іспанським розп’яттям. Він накрив його простирадлом із похмурим виразом обличчя.

Я зробив глибокий вдих. Моя голова досі гуділа, і не лише від шоку через смерть новіція. Те, що трапилося перед тим, потрясло мене до глибини душі. Відлуння дитячих страждань мають велику силу, навіть не тоді, коли їх пригадують у такий незрозумілий і жахливий спосіб.

— Брате Ґаю, — сказав я, — до вчорашнього дня я не зустрічав цього хлопця, та коли він мене побачив, то неначе… насміхався з мене, копіюючи мою зігнуту поставу і… деякі жести, які іноді роблю в суді, махаючи руками. Мені це здалося ч-чимось диявольським. — Подумки вилаяв себе — я затинався так само, як скарбник.

Він кинув на мене довгий, пронизливий погляд.

— У мене є припущення про причину цього. Сподіваюсь, що я помиляюся.

— Що ви маєте на увазі? Говоріть прямо. — Я почув свій роздратований голос.

— Мені треба подумати, — відповів він так само різко. — Але спочатку, комісаре, мусимо повідомити абата Фабіана.

— Дуже добре. — Я схопився за кут його столу; мої ноги почали нестримно тремтіти. — Ми зачекаємо на вашій кухні.

Еліс повела нас із Марком назад до кімнати, де ми раніше снідали.

— З вами все гаразд, сер? — запитав Марк із тривогою. — Ви тремтите.

— Так-так.

— У мене є настоянка з трав, яка розслаблює тіло в моменти потрясінь, — сказала Еліс. — Валеріана й аконіт. Можу трохи підігріти, якщо бажаєте, сер.

— Дякую.

Вона залишалася спокійною, але на її щоках був дивний, майже синюшний блиск. Я змусив себе всміхнутися.

— Я бачив, що ця сцена вас також зачепила. Можна зрозуміти. Стало страшно, що сам Диявол вселився у це бідолашне створіння.

Мене здивував гнів, який спалахнув на її обличчі.

— Я не боюся Диявола, сер, хіба що таких людських монстрів, які мучили того бідолашного хлопчика. Його життя було знищене, заледве почавшись, і таке ми завжди будемо оплакувати. — Вона замовкла, зрозумівши, що зайшла задалеко як для служниці. — Я принесу настоянку, — швидко сказала вона і вибігла з кімнати.

Я здивовано підвів брови до Марка.

— Відверта.

— У неї важке життя.

Я торкнувся свого траурного персня.

— Таке життя в багатьох у цій долині сліз.

Я глянув на нього. Він закохався, подумав я.

— Я поговорив із нею, як ви просили.

— Розкажи мені, — сказав я підбадьорливо.

Мені потрібно було відволіктися від думок про нещодавню подію.

— Вона прожила тут півтора року. Родом зі Скарнсі. Її батько помер молодим, а виховувала мати, знахарка, яка вміла лікувати травами.

— Так ось де вона здобула свої знання.

— Вона мала вийти заміж, але її коханий загинув унаслідок нещасного випадку, рубаючи ліс. Роботи в місті мало, проте вона знайшла місце помічниці аптекаря в Ешері, якого знала її мати.

— Отже, вона подорожувала. Я так і думав, що вона не сільська миша.

— Вона добре знає довколишню місцевість. Я говорив із нею про те болото. Вона каже, що є стежки, якщо знати, де їх шукати. Я запитав, чи вона покаже їх нам, і Еліс відповіла, що може показати.

— Було б корисно. — Я переповів йому слова брата Ґабріеля про контрабандистів, про те, як сам туди ходив і оступився. Показав заболочену ногу. — Якщо там і є стежки, провіднику все-таки треба бути обережним. Божі рани, сьогодні день потрясінь.

Моя рука, що лежала на столі, тремтіла; я, здається, не міг цього зупинити. Марк також був ще блідий. На мить запала тиша, тиша, яку я раптом відчайдушно захотів заповнити.

— Напевно, ви мали довгу розмову. Як Еліс тут опинилася?

— Аптекар помер, він був старий. Після цього Еліс повернулася до Скарнсі, та незабаром померла її мати. Їхній будинок стояв на орендованій землі, і землевласник забрав його. Вона залишилася сама. Не знала, що робити, потім хтось сказав їй, що в лазареті шукають помічника. Ніхто в місті не хотів працювати на лікаря, — його називають чорним гобліном, — але в неї не було вибору.

— У мене таке враження, що вона не в захваті від наших святих братів.

— Вона казала, що деякі з них — розпусні, вічно підкрадаються і намагаються торкнутися її. Вона тут єдина молода жінка. Сам пріор також приставав, очевидно.

Я здивовано підвів брови.

— Божі рани, вона справді була відверта з тобою.