Мій бос — ідіот

Кількість управлінських рівнів, звісно, може бути будь-якою. Але рано чи пізно ми опинимося на рівні виконавчого директора. Він також заклопотаний важливими справами. Його може не бути в офісі, бо він часто працює на місцях і виконує різні місії від імені компанії. Виконавчий директор укладає справді великі договори для всієї компанії або виступає її послом у різних ситуаціях. Інколи навіть виконавчий директор виявляється таким же непотрібним, зайвим начальником, як і всі інші начальники на нижчих чи проміжних рівнях, але і він може бути байдужим до викладених вище питань і проблем.

Що з відділом кадрів? Чи несе його начальник відповідальність за такі випадки? Він, звичайно, володіє знаннями. Приміром, керівник відділу кадрів міг опановувати менеджмент в університеті. Однак ми починаємо говорити про керування командою на такому теоретичному рівні, що спроби застосувати його на живих людях наперед видаються безперспективними.

Крім того, такі питання також не належать до компетенцій керівника цього відділу. Зрештою, відділ кадрів опікується проблемами, які виникають під час переговорів із профспілкою, питаннями регламенту й графіка роботи, лікарняних листків непрацездатності, трудового законодавства та загалом правових питань, пов’язаних із працівниками, проблемами тих, хто таємно випиває на роботі, та багато всього іншого. Потужні начальники цих відділів можуть розробляти проєкти, спрямовані на покращення культури керування працівниками, але без схвалення таких ініціатив із боку всієї керівної ланки в них все одно нічого не вийде. У більшості випадків керівників цього відділу навіть не запрошують на зустрічі провідного керівництва компанії, тому вони й гадки не мають про те, як функціонує процес ухвалення рішень. У такому разі ініціативи відділу кадрів приречені на провал — від початку до кінця.

Проте не хвилюйтеся — ви отримаєте відповідь, як обернути ситуацію на свою користь. Проте ви повинні знати щось про захворювання, щоб бути спроможним вжити ліки проти нього, іноді дуже гіркі.

Ви також повинні мати на увазі, що багато ваших колег будуть дуже незадоволені зміною вашого ставлення. Ви розбестили деяких із них, і вони звикли, що можуть від вас багато чого вимагати. Їм дуже зручно, якщо вони можуть прийти до вас і враз спихнути вам будь-які свої робочі завдання. Однак не будьте занадто суворими щодо них — ми всі маємо свою частку відповідальності в тому, що ситуація склалася саме така.

Якби ви не могли запитати про це мене, що б ви тоді робили?

У мене є проста порада, як уникнути ризику брати на себе відповідальність інших. Це працює у восьми випадках із десяти. Коли ви виявляєте, що людина постійно просить у вас одне й те саме, ви обоє маєте проблему.

Ось рішення: не відкривайте рота.

Замість цього зробіть кілька глибоких вдихів. Порахуйте до трьох.

Після цього поставте зустрічне запитання: «Якби ви не могли запитати про це мене, що б тоді робили?»

Мета цього запитання полягає в тому, щоб змусити працівника задуматися над проблемою та вийти бодай на якесь уявлення про те, як він може з нею впоратися. Як не дивно, — а ви це побачите на власні очі, якщо вже завтра застосуєте таке на практиці, — напрочуд часто підлеглі відповідають: «Ага, ну тоді я б це зробив ось так».

Справді дуже важливо, щоб ви це зрозуміли. Майже завжди є рішення. Тепер ви можете сидіти й спокійно слухати пропозиції колеги. В найкращому разі вам просто доведеться визнати, що це — гарна ідея. Успіхів!

Можливо, пропозиція підлеглого не буде саме тим, як ви подумали вчинити в якійсь ситуації, але хто сказав, що тільки у вас є правильні відповіді? Або що тільки ваші пропозиції приведуть компанію до успіху? Якщо ви почнете белькотіти про те, у який спосіб ви б вчинили в цій ситуації, то втратите шанс дізнатися рішення, яке раніше навіть не спадало вам на думку. Що ви на це скажете?

«Якби ви не могли запитати про це мене, що б тоді робили?»

Це — чудові ліки проти симптому безвідповідальності чи прояву банального ледарства. Це також приклад чогось дуже важливого: якби одного дня вас не було б на роботі, компанія не зупине свою роботу. У будь-якому разі, якось проблему буде розв’язано.

Тож чому люди звертаються до вас із запитанням, на яке вони вже знають відповідь? Ситуація дуже прозаїчна. Їм так легше, бо вони не напружують себе роздумами. Їм не треба думати. Ви відповідаєте швидше, ніж вони відважуються на роздуми. Сила звички.

А ви тим часом повертаєтеся додому з переконанням, що у цій компанії тільки ви користуєтеся мозком. Можливо, ви навіть почуваєтеся так, наче вас оточують самі ледарі, які ні за що не хочуть брати на себе відповідальність.

Проте знаєте що? Іноді ви можете звинувачувати тільки себе.