Читаем Містер Блетсуорсі на острові Ремполі полностью

— І цей світ ти будь-що прагнула покинути! — промовив я, силкуючись якось звести все докупи. — Ти хотіла втопитися. Чому ти хотіла втопитися?

Вона підійшла до мене, сіла збоку на бильце крісла й пригорнула мою голову до своїх грудей.

— Ти врятував мене, — прошепотіла вона. — Ти стрибнув у річку й урятував мене з води. Ти стрибнув у моє життя і взагалі врятував мене.

На мить мені наче щось проясніло в голові, але тільки на мить. Я нічого не розумів, був зовсім безпорадний перед цілою купою загадок.

Я знову повернувся до доктора Мінчіта й, вибачившись за свою нетямущість, попросив його пояснити мені все детальніше. Мені раптом запаморочилось у голові, я встав із крісла й пересів на ліжко.

— Я, виходить, ваш пацієнт. То розкажіть мені історію моєї хвороби. Поясніть, як це я несподівано перелетів із острова Ремполу до Нью-Йорка.

Мінчіт помовчав хвилинку, обмірковуючи, з чого ж почати. Тоді сказав:

— Як це добре — нарешті розмовляти з вами отак просто… Справді, мабуть, найкраще розповісти вам усе.

Однак почав розповідати не зразу. Зіскочивши зі столу, він пройшов кілька разів туди й сюди по кімнаті.

— Розповідайте ж, — нагадав я.

— Дай йому подумати, — оступилась за нього Ровена.

— Ви пам’ятаєте, що ви були на покинутому пароплаві «Золотий лев»? Хоч це збереглося в вашій пам’яті?

— Дуже добре. Капітан покинув мене там на смерть.

— Покинув?

— Він замкнув мене в комірчині, коли човни відпливали від судна.

— Гм… цього я не знав. Замкнув, кажете, в комірчині! Ви мені про те колись розповісте! Ну, хай там як, а вас знайшли на тому пароплаві люди з парової яхти «Смітсон». На тій яхті плавала експедиція, що досліджувала Південну Атлантику й Вогненну Землю. Двоє наших матросів знайшли вас за пароплавним димарем; ви спали, а коли вас розбудили, ви закричали несамовито й кинулися на них із тесаком. Ви були, сказати вам правду, зовсім як навісний.

— Але ж… — озвався я й затнувся. — Розповідайте далі.

— Як наукова знахідка ви були трохи завеликий і заважкий для «Смітсона».

— Стривайте, — перебив його я, — а коли ж це все було?

Він прикинув у голові дати.

— Майже п’ять років тому.

— Господи! — вжахнувся я, й Ровена співчутливо обняла мене.

Доктор Мінчіт провадив далі:

— Отже, сказати відверто, ви були не вельми зручною знахідкою. Начальник нашої експедиції припоручив вас мені, бо я з фаху лікар-психіатр, і я робив усе, що міг, аби якось пристосувати вас до наших умов. Треба вам пояснити, що я їздив у експедицію як етнолог. У мене були деякі неприємності перед тим, і я вирішив відпочити в експедиції. Начальник був мій знайомий…

Він знову замислився, видно обмірковуючи, що найважливіше розповісти мені.

— Та й морока ж була з вами… Човен, що забрав вас, спершу заїхав на часинку до річки на острові Ремполі, і ото звідти він у вашій пам’яті. Ви маячили, — кричали, що загубили свій світ, узивали нас кровожерними дикунами, розмальованими людожерами. Вас привезли на «Смітсон» і сказали мені або ж якось угамувати вас, або замикати в каюті. Я з самого початку зацікавився вами як фахівець-психіатр. Я вирішив, що божевілля ваше не органічне, тканина мозку, його клітини у вас не ушкоджені. Просто щось вас тяжко вразило, перелякало. Звідси й ваш розумовий розлад. Боюся, що якби я їх послухався та замкнув вас у каюті, вас би те й справді доконало. Ви до нестями боялися сидіти під замком у каюті. Пам’ятаєте ви те?

Я спробував пригадати.

— Ні, — потім, подумавши, додав уже менш упевнено. — Ні, не пам’ятаю…

Якийсь невиразний спогад про те, як я силкувався видобутися з каюти, зринув у мене в голові. Але то, певно, було ще на «Золотому леві»…

— Доводилось мені вас утихомирювати, — вів далі Мінчіт. — Не можу сказати, щоб вас полюбили на судні. Ви ненавиділи весь рід людський, узивали нас зграєю брудних дикунів і… одно слово, не дуже з нами церемонилися. Вас були б ізсадили з яхти в першому ж порту, здали б до шпиталю, коли б не я; але я сказав, що ви не просто неспокійний суб’єкт, а єдина моя наукова знахідка, і це примусило всіх миритися з вашою присутністю. Отак ми й возили вас із собою, поки вернулись додому. Я вирішив ретельно дослідити вашу хворобу в клініці Фредеріка Квіна в Йонкерсі. В Європі ще й гадки не мають, як добре поставлено в нас психіатричні дослідження. У нас є зразки найрізноманітніших захворювань. Деякі труднощі вийшли в мене з імміграційними органами та з вашим лондонським опікуном, але мені пощастило все сяк-так уладнати, і відтоді ви перебували під моїм наглядом спершу в Йонкерсі, далі тут, у Нью-Йорку. Ваш опікун непоганий чоловік. Він попросив своїх знайомих відвідати вас тут і, переконавшися, що з вами поводяться добре, надав мені повну свободу дій і став платити за ваше утримання. Грошей вистачало, ви за цей час одержали якусь там спадщину і тепер людина досить заможна. Всі рахунки в мене зберігаються, можу вам показати. Аж на третій рік мені пощастило довести, що ви не небезпечний для оточення й собі не заподієте нічого; тоді вас випустили з клініки під мою відповідальність, і ви оселились у власному помешканні.

— В оцьому?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Para bellum
Para bellum

Задумка «западных партнеров» по использование против Союза своего «боевого хомячка» – Польши, провалилась. Равно как и мятеж националистов, не сумевших добиться отделения УССР. Но ничто на земле не проходит бесследно. И Англия с Францией сделали нужны выводы, начав активно готовиться к новой фазе борьбы с растущей мощью Союза.Наступал Interbellum – время активной подготовки к следующей серьезной войне. В том числе и посредством ослабления противников разного рода мероприятиями, включая факультативные локальные войны. Сопрягаясь с ударами по экономике и ключевым персоналиям, дабы максимально дезорганизовать подготовку к драке, саботировать ее и всячески затруднить иными способами.Как на все это отреагирует Фрунзе? Справится в этой сложной военно-политической и экономической борьбе. Выживет ли? Ведь он теперь цель № 1 для врагов советской России и Союза.

Василий Дмитриевич Звягинцев , Геннадий Николаевич Хазанов , Дмитрий Александрович Быстролетов , Михаил Алексеевич Ланцов , Юрий Нестеренко

Фантастика / Приключения / Боевая фантастика / Научная Фантастика / Попаданцы
Адское пламя
Адское пламя

Харри Маллер, опытный агент спецслужб, исчезает во время выполнения секретного задания. И вскоре в полицию звонит неизвестный и сообщает, где найти его тело…Расследование этого убийства поручено бывшему полицейскому, а теперь — сотруднику Антитеррористической оперативной группы Джону Кори и его жене Кейт, агенту ФБР.С чего начать? Конечно, с клуба «Кастер-Хилл», за членами которого и было поручено следить Харри.Но в «Кастер-Хилле» собираются отнюдь не мафиози и наркодилеры, а самые богатые и влиятельные люди!Почему этот клуб привлек внимание спецслужб?И что мог узнать Маллер о его респектабельных членах?Пытаясь понять, кто и почему заставил навеки замолчать их коллегу, Джон и Кейт проникают в «Кастер-Хилл», еще не зная, что им предстоит раскрыть самую опасную тайну сильных мира сего…

Геннадий Мартович Прашкевич , Иван Антонович Ефремов , Нельсон Демилль , Нельсон ДеМилль

Фантастика / Детективы / Триллер / Научная Фантастика / Триллеры