Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Загалом, під час перебування на Гуцульщині Леся Українка побувала в багатьох місцях: Кімполунзі, Вижниці, Буркуті, Горішньому Ясенові, Жаб'єму, Довгопіллі, Гриняві, милувалася горами, полонинами, навіть сходила на їх верхи пішки і була в захваті від природи, що певним чином позначилося на її творчості.

Євген Максимович

Майбутній художник Євген Максимович народився 10 лютого 1857 року у Вашківцях у родині священика. Після закінчення чернівецької гімназії Євген Максимович переїхав до Відня, де 1876 року вступив до Віденської академії мистецтв. Талановитий студент мав на меті продовжити навчання в мистецьких школах Мюнхена й Парижа, але 1883 року через хворобу діда був змушений повернутися на Буковину і працювати професором ліцею в Радівцях.

1891 рік був визначним для Є. Максимовича. Цього року він був призначений штатним художником при резиденції буковинських митрополитів. Уже через рік художник виборов право на створення монументальної роботи з нагоди ювілею митрополита С. Мораріу. До цієї дати Євген Максимович створив за принципом ктиторських ікон фреску, на якій зобразив найвидатніших духовних та світських осіб того часу.

Євген Максимович був одним із тих небагатьох фахівців, хто мав академічну освіту та професійно оздоблював храми, що дуже цінувала консисторія.

Крім цього, художник став непересічним дослідником буковинської храмової архітектури та мистецтва, займався питаннями історії формування іконографії візантійського живопису. Результатом його натхненної праці стала стаття «Наші храми» про стан, збереження та будівництво нових культових споруд. У своїх публікаціях Максимович пропонував призначити спеціаліста, який би займався будівництвом храмів у краї, та виділити стипендію одному буковинцю для опанування фаху архітектора, а на теологічному факультеті викладати історію архітектури та мистецтва будівництва церков.

Мистецький доробок Є. Максимовича є хоча і невеликим за обсягом, але цікавим і своєрідним. У творчій спадщині художника збереглися роботи на релігійні сюжети, портрети та оригінальні жанрові картини з життя буковинських селян — реалістичні, виконані з великою любов'ю. Автор немовби проникає в душі, розкриває людські характери, передає настрій. У Чернівецькому краєзнавчому музеї досі можна побачити полотна Є. Максимовича «Два румуни» (1907), «Портрет молодої дівчини» (друга половина XIX ст.), «Штефан Великий» (1905).

1928 року Євген Максимович помер у чернівецькій лікарні. Його, справжнього сина свого краю, поховали на батьківщині, на чернівецькому кладовищі.

Василь Стефаник

Видатний український письменник і громадський діяч Василь Семенович Стефаник неодноразово приїздив на Гуцульщині. Його листування з багатьма літературними і громадськими діячами свідчить, що він у 90-х роках XIX століття відвідав деякі місцевості Галицької і Буковинської Гуцульщини.

У своїх листах письменник образно описує красу гуцульського краєвиду.

У листі до Ольги Кобилянської, що датований 12 вересня 1899 року, Василь Стефаник пише про своє перебування на Гуцульщині, зокрема в Довгопіллі, протягом трьох тижнів, звідки він поїхав на Дністер. Невдовзі письменник зустрічався із Лесею Українкою в околицях Буркута. Перебуваючи на Гуцульщині, він не лише захоплювався дивовижними краєвидами, але й насичувався творчими задумами, які згодом реалізовувалися в його талановитих новелах.

Крім цього, Василь Стефаник разом зі своїм побратимом Марком Черемшиною відвідував Кобаки та інші місцевості Косівщини.

Мандрівники вивчали народну творчість, побут гуцулів, ділилися з ними своїми думами. Проте, на жаль, Стефаник не залишив точної інформації, скільки разів переходив він села Гуцульщини і з ким саме спілкувався під час цих мандрівок.

Гнат Хоткевич

Відомий український письменник, прозаїк, драматург, перекладач і дослідник мистецтва Гнат Хоткевич також тісно пов'язаний із Гуцульщиною. За участь у революції 1905–1907 років і, зокрема, у виступах харківських робітників його переслідувала царська влада, і на початку 1909 року письменник емігрував до Галичини, де сприяв активному розвитку української культури.

Подорожуючи Східною Галичиною зі своєю бандурою, на якій Хоткевич з успіхом популяризував українські думи і народні пісні, за порадою етнографа В. Гнатюка 1906 року письменник прибув до Криворівні. Саме тут, на Гуцульщині, він суттєво поглибив свою літературно-театральну діяльність (1906–1912).

Гуцульщина полонила Гната Хоткевича. Зачарований гуцульським краєвидом, закоханий у людей і природу цього краю, письменник достеменно вивчав життя народу, його побут і звичаї, мову, багатий і самобутній світ фольклору, а потім втілював це у своїй творчості.

Андрій Шептицький