Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

У селі Прилбичі (нині Яворівський район Львівської області) 29 липня 1865 року народився видатний український церковний, культурний та громадський діяч, митрополит Української грекокатолицької церкви Андрій Шептицький (своє ім'я прийняв уже за часів чернецтва), життя якого було напрочуд важливим для Карпатського краю і взагалі України.

Початкову та середню освіту він здобув удома та в гімназії Св. Анни у польському місті Кракові. Після закінчення гімназії деякий час перебував на військовій службі, але через хворобу змушений був її залишити. Навчався на юридичному факультеті Краківського та Вроцлавського університетів. 1888 року здобув науковий ступінь доктора права. Згодом студіював філософію та теологію у Кракові. Після завершення навчання отримав наукові ступені доктора теології та доктора філософії. 1892 року був висвячений на священика в Перемишлі, згодом став магістром молодих ченців у Добромилі, а з 1896 року — ігуменом монастиря святого Онуфрія у Львові. Деякий час був професором теології у Кристинополі (нині місто Червоноград Львівської області).

1899 року імператор Франц Йосиф І іменував Шептицького Станіславським єпископом, а римський Папа Лев XIII затвердив це рішення. Через сім років, у січні 1906 року, Шептицький очолював делегацію до імператора Франца Йосифа І, яка поставила питання про надання українцям рівних прав з іншими народами Австро-Угорської монархії.

Шептицький піклувався про освітньо-культурне життя в західноукраїнських землях, чим сприяв пробудженню національної свідомості українського населення. 1905 року він заснував церковний музей, а 1910 року — Земельний банк у Львові. Також митрополит підтримував діяльність українських культурно-просвітницьких товариств, як-от: «Просвіта», «Хлібна школа», «Сільський господар». Постійну увагу він також приділяв організації та розвитку національно-релігійного життя в західноукраїнських землях. Так, він допомагав будувати духовну семінарію у Львові, заснував бібліотеку Станіславської Капітули.

На початку Першої світової війни митрополит Шептицький був заарештований російськими військами і вивезений спочатку до г. Києва, а згодом до Росії, де утримувався у Новгороді, Курську та Суздалі. Після Лютневої революції 1917 року був звільнений, після чого повернувся до Львова і відразу включився в політичне життя краю. З жовтня 1918 року став членом Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки — Західної області Української Народної Республіки (1918–1919).

Під час українсько-польської війни 1918–1919 років митрополит був інтернований польськими властями. У своїх виступах обстоював ідею незалежності та соборності України, засуджував окупацію Польщею Галичини і ліквідацію української державності в західноукраїнських землях. 1923 року Шептицького заарештовано та інтерновано до м. Познань. І тільки після особистого звернення Папи Римського Пія XI митрополита звільнили, і в січні 1924 року Шептицький повернуся до Львова.

У період між війнами митрополит Андрій продовжував роботу з розбудови УГКЦ. За ініціативою Шептицького було засновано Львівську греко-католицьку академію (1928), Богословське наукове товариство (1929), Український католицький інститут церковного з'єднання ім. Митрополита Рутського (1939). В умовах польської окупації Галичини Митрополит Андрій постійно залишався оборонцем українського населення.

Засуджуючи насильницьку полонізацію краю, дискримінацію українського шкільництва, антиукраїнську національну політику польського уряду, Шептицький намагався консолідувати політичні сили українського суспільства. На початку Великої Вітчизняної війни митрополит вітав відновлення української державності і створення уряду Української держави — Українського Державного Правління на чолі з Я. Стецьком. Водночас митрополит негативно ставився до німецького окупаційного режиму. Засуджуючи переслідування євреїв, він навіть звернувся з протестом Щодо нищення єврейського населення в Галичині до рейхсканцлера Г. Гімлера.

1994 року митрополит помер. Його поховали у крипті собору св. Юра у Львові.

Олекса Волянський

Священик Олекса Волинський, якого часто називають сином Поділля та Карпат, народився 7 жовтня 1862 року. Вузькому колу фахівців-франкознавців він відомий як парох Криворівні, що завершив свій земний шлях у Соколівці біля Косова, де й похований поруч із рідними, але про це, на жаль, знають одиниці… Скупі відомості про Олексу Волянського можна знайти у примітках до багатотомників Івана Франка та Лесі Українки. Кажуть, що до 100-річчя з дня народження Франка вийшли друком спогади священика про поета і мислителя, але до недавніх пір ніхто не бачив їх. Лише в останні роки знайшлася світлина отця Олекси аж у Чернігівському музеї М. Коцюбинського, а також дві групові фотографії в музеї Франка в Криворівні. Деякі матеріали про священика опублікувала Івано-Франківська обласна газета «Галичина», а в процесі збору даних про нього встановлені контакти з його нащадками, що проживають нині в США й Канаді.