Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

Спершу Іван Франко зупинявся в гуцула Проця Мітчука-Цілюка, а з 1906 року із родиною — у відомого різьбяра Василя Якиб'юка. Тут збиралися всі відомі діячі культури, які обговорювали тогочасні літературні процеси, утому числі й тяжку долю гуцулів.

Іван Франко неодноразово бував у Жаб'єму, Горішньому Ясенові, 1901 року приїжджав до Буркута на зустріч із Лесею Українкою, перебував у Головах із В. Гнатюком, у Кутах та інших карпатських селах. Багато матеріалу він зібрав про ватажка опришків Мирона Штолюка, а також жорстокого утихомирювача народних месників Герлічку та його помічника Юриштана. Ці матеріали згодом були опубліковані в «Етнографічному збірнику». 1898 року відвідав Франко й полонину Глистовату, яку, на жаль, не встиг описати.

У вільний від роботи час Іван Франко разом із дітьми ходив лісами, збирав гриби, ловив рибу і постійно збирав фольклор. Письменника завжди вабили понад усе інше печери і скелі Довбуша, розповіді про опришків, Штолюка, керівника селянського руху Лукіяна Кобилицю. Багата на народну творчість і екзотичність Гуцульщина надихала Івана Франка на нові твори. Саме тут він написав чимало оповідань, готував етнографічні матеріали, вів кореспонденцію, перекладав, читав газети, журнали, книжки й повною мірою насолоджувався атмосферою цього краю, аби ми з вами могли, у свою чергу, насолоджуватися його прекрасними творами.

Михайло Коцюбинський

1911 року на Гуцульщину завітав видатний український письменник, громадський діяч Михайло Коцюбинський, і далеко не останню роль у цьому зіграв Володимир Гнатюк. 1905 року, коли Коцюбинський перебував у Львові, між цими чоловіками встановилися міцні дружні стосунки. Відтоді В. Гнатюк, який хотів наштовхнути Коцюбинського на написання твору про життя гуцулів, прагнув витягнути письменника до Криворівні. Довгих шість років знадобилося Коцюбинському на те, щоб знайти час для мандрівки, але це було того варте.

Отже, ознайомившись із надісланою В. Гнатюком літературою з життя і побуту гуцулів, Михайло Коцюбинський вирішив ближче познайомитися з гуцулами й завітати до цього краю. На Гуцульщині письменник поселився у хаті М. Мосейчука і з надзвичайним захопленням узявся до вивчення побуту й традицій гуцулів. В. Гнатюк познайомив письменника з учителем села Голови Л. Гарматієм та іншими гуцулами, які стали для Михайла Коцюбинського провідниками в гуцульських горах та сприяли глибокому ознайомленню письменника з цим краєм. Що з цього вийшло — ми бачимо в неповторній повісті Коцюбинського «Тіні забутих предків», що якнайкраще вмістила враження письменника від перебування на Гуцульщині.

Леся Українка

На початку XX ст. гуцульський край відвідала видатна українська поетеса і громадська діячка Леся Українка. Усе почалося з того, що 1899 року під враженням творів Ольги Кобилянської Леся Українка зв'язалася з письменницею, і між ними встановилася глибока дружба. Через два роки О. Кобилянська запросила Лесю Українку до себе в гості в Чернівці. Тут Леся Українка гостювала понад місяць, добре себе почувала, спілкувалася з членами родини Кобилянських, а звідси подалася на Гуцульщину.

Спочатку Леся Українка дісталася Кімполунгу, де зупинилася в будинку Йоанни Нізнер і перебувала там до 24 червня 1901 року. З її кімнати відкривався чудовий краєвид на верхів'я гуцульських гір Рунгі Магуру, відомі з новел Кобилянської. Сюди обіцяла приїхати й сама письменниця, але часті дощі перешкодили цьому задуму. Про своє перебування в Кімполунзі Л. Українка писала в листах і, зокрема, нарікала на дощі. Втім, вони не псували приємного враження.

Наприкінці червня через дощі Леся повернулася до Чернівців, а звідти за порадою лікарів у супроводі свого майбутнього чоловіка Клима Квітки виїхала до Вижниці, де гостювала в місцевої жительки, гостинної жінки Ганни Москви. Тут вона милувалася гуцульськими краєвидами.

Через деякий час за порадою лікарів Леся Українка поїхала в Буркут на Галицькій Гуцульщині, аби там зміцнити своє здоров'я. Дорога на Буркут пролягала через надзвичайно гарні околиці Гуцульщини: Вижницю, Кути, Криворівню, Жаб'є. Ця дорога була нелегкою для кволої Лесі, проте краса гір компенсувала труднощі подорожі.

Урешті-решт Леся Українка дісталася Буркутського санаторію, де мала на меті поправити свої нерви й легені. За два місяці в Буркуті здоров'я поетеси трохи покращилося. Вона менше кашляла, — кровотечі з горла припинилися, катар бронхів почав згасати. Через тиждень-два Леся Українка вже бралася до літературної праці і займалася насамперед нелегальними виданнями соціально-демократичної партії та пересилкою їх до Росії.

Саме тут, у Буркуті, Леся Українка написала значну частину своїх поезій, зустрілася з видатними галицькими діячами науки і культури: Іваном Франком, Володимиром Гнатюком, Василем Стефаником та ін. Наприкінці серпня Леся покинула Буркут і через Вижницю виїхала до Чернівців, а звідти подалася на Київ.