Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат

З історією замку пов'язана іще одна цікава подія. Річ у тім, що на вершині замку побудована католицька капличка. На жаль, 1946 року її зруйновано радянськими військовими як «орієнтир для ворожої авіації». Та тільки-но Україна здобула незалежність, розпочалась відбудова цього унікального храму. І вже 8 вересня 1993 року відбудована капличка відчинила двері перед вірянами.

Будівництво Королівського замку відбувалося протягом десятиліть. У центрі замку був викопаний колодязь. Товщина стін споруди становила 2–3 метри, що неймовірно для тих часів. Замок мав важливе стратегічне значення, адже через Королево пролягав торговий шлях на Сотмар.

Достеменно невідомо, кому з правителів належить зведення Королівського замку. Можливо, що це був пан Ньолаб, ім'я якого має замок сьогодні, можливо, і король Стефан або ж (Кун) Ласло IV, як зазначено в угорських джерелах. Точно відомо лише те, що в період Арпадовичів замок уже був побудований. Після смерті Арпадовичів на угорський престол заступає італійська родина Анжу. В цей час король Людвіг Великий дарує Ньолаб трьом братам — воєводам Драгфі (Драгам). Однак цей замок вподобали їхні сусіди — родина Перені, і вони умовляли нового короля Жігмонда про передачу споруди, аж поки той 1405 року не дав своєї згоди. Замок неодноразово рятував дворян від повсталих кріпаків, стаючи мішенню повсталого люду, який палив стріхи, дерев'яні ворота тощо.

1661 року замком намагалися заволодіти турки, але спроба виявилася марною, незважаючи на чисельну перевагу нападників перед захисниками.

1672 року замок був підірваний за розпорядженням короля Леопольда (Ліпота), який не довіряв володарям замку. Саме він, до речі, наполіг на тому, щоб у Ньолабі постійно перебувала німецька варта. Ці солдати і були головними руйнівниками фортифікаційної споруди.

У 1858–1859 роках угорським урядом були виділені кошти на проведення археологічних розкопок на території колишнього замку. У ході цих розкопок був знайдений сімейний склеп та потаємний коридор, а також золоті ланцюжки з медальйоном, перстені й інші коштовності. Найцінніші знахідки нині містяться в Угорському національному музеї.

Манявський скит

Старовинний монастир-скит розташований у гірському масиві Горгани неподалік від села Манява Івано-Франківської області. Вище монастиря знаходиться один із наймальовничіших карпатських водоспадів — Манявський водоспад.

1608 року в лісі біля села Манява зупинився відпочити схимник Іов (Іван) Княгиницький із Тисмениці, який разом зі славнозвісним письменником-полемістом Іваном Вишенським дванадцять років служив на горі Афон. Уже за три роки тут була зведена перша дерев'яна келія і започатковано Скит Манявський, а 1612 року — споруджено дерев'яний храм Воздвижения Чесного Хреста. Засновник Скиту і перший його ігумен Йов Княгиницький власноруч розписав цю першу маленьку церкву. 1619 року побудували більшу церкву, Хрестовоздвиженську, за зразком Хрестовоздвиженського дерев'яного собору Києво-Межигірського монастиря.

1620 року Константинопольський патріарх надав Скиту право ставропігії, і монастир став безпосередньо підпорядковуватися патріарху. У середині XVII століття Скит нараховував до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1620–1621 роках монастир був обведений оборонним муром із трьома вежами. 1654 року гетьман Богдан Хмельницький надав Скиту охоронну грамоту, а козак Морозенко пожертвував кошти на будівництво величної дзвіниці.

У народі Скит Манявський називався «українським Афоном». У його бібліотеці було зібрано тисячі духовних і світських книжок, рештка яких сьогодні зберігається у Відні та у Львові.

1676 року монастир зруйнували турки й татари. За підтримки українських гетьманів, молдавських господарів, російських царів, місцевих криторів 1681 року Скит був відбудований. Монастир став цілим ансамблем мурованих і дерев'яних споруд, обведених високим муром із баштами. Згідно з історичними джерелами, тут було поховано розстріляного поляками в 1664 році гетьмана Запорізького козацтва Івана Виговського за його заповітом. Перекази також свідчать, що Скит неодноразово відвідував гуцульський опришок Олекса Довбуш.

У монастирі були добре розвинуті ремесла (солеваріння, різьбярство тощо), окрім того, манявські ченці добре зналися на фітотерапії та практикували так звану чорну хірургію, головним інструментом якої були розжарені кліщі. Протягом майже двох століть Скит Манявський був центром православ'я в Галичині. Він неодноразово потерпав від міжконфесійного розбрату, нападів завойовників, але продовжував існувати. Однак 1785 року влада Австро-Угорщини закрила Скит. Перед тим як піти, монахи повитягували з винних погребів бочки з вином, що привозили з молдавських філіальних монастирів, і щедро гостили всіх охочих, щоб на довгі літа залишити пам'ять про себе.