Читаем Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат полностью

Ержебет Баторі невтомно шукала засіб, як повернути втрачену красу: то порпалася в старих грімуарах (збірниках магічних ритуалів і заклинань), то зверталася до знахарок. Одного разу до неї привели відьму Дарвулю, яка жила недалеко від Чейта. Подивившись на неї, стара впевнено сказала: «Кров потрібна, пані. Купайся в крові дівчат, що не знали чоловіка, і молодість завжди буде з тобою». Спочатку Ержебет сторопіла. Але потім згадала радісне збудження, яке щоразу охоплювало її при вигляді крові. Невідомо, коли саме вона перейшла межу, що відділяє людину від звіра. Але невдовзі дівчата, яких відправляли до замку служити графині, почали зникати невідомо куди, а на узліссі все частіше з'являлися свіжі могили. Іноді рибалки виловлювали в річках і озерах спотворені тіла. А ті, кому все ж пощастило втекти із замку, по секрету розповідали, що чули страшні крики і зойки самої графині: «Бий її! Ще! Ще!» Цим усе і закінчувалося — скаржитися на знатних персон було безглуздо, а часто і небезпечно. Ержебет постійно хвалилася своїми зв'язками при дворі і дружбою з наймогутнішим угорським феодалом Дьєрдем Турзо. Це змушувало мовчати навіть місцевого священика, якому не раз доводилося відспівувати загиблих селянок.

За десять років, протягом яких Ержабет залишалася правителькою, механізм убивств був відпрацьований до дрібниць. Він був таким самим, як і за півтора століття до цього у французького барона Жиля де Ре, а також як у російської поміщиці Салтичихи (Дар'ї Салтикової) через півтора століття. У всіх випадках жертвами ставали дівчата, а у барона — ще й діти. Можливо, вони здавалися особливо беззахисними, що додатково розпалювало садистів. А може, головним чинником тут була заздрість людей, що старіли, до юності і краси. Свою роль зіграли і спадкові риси характеру роду Баторі, і забобони самої Ержебет. Вона творила зло не одна: їй допомагали підручні. Головним серед них був потворний горбань Янош Уйварі на прізвисько Фіцко.

Живучи в замку на положенні блазня, цей чоловік вдосталь наслухався насмішок і смертельно ненавидів усіх, хто був здоровий і красивий. Регулярно він блукав округою в пошуках юних дівчат і дивився, де вони зростали. Потім служниці Ілона Йо та Доркі приходили до батьків цих дівчат і вмовляли їх за хороші гроші віддати дочок у служіння графині. Вони також допомагали Ержебет бити бідолашних, а потім ховали їхні тіла. Пізніше місцеві селяни, відчувши недобре, не стали вірити обіцянкам господині замку. їй довелося найняти нових робітників, які підшукували жертв у віддалених селах.

Коли дівчат доставляли до замку, їх зустрічала сама графиня. Оглянувши їх, вона вибирала найгарніших, а решту відправляла працювати. Відібраних відводили в підвал, де Ілона і Доркі відразу починали бити їх, колоти голками і рвати шкіру щипцями. Слухаючи крики жертв, Ержебет розпалювалася і сама бралася за тортури. Траплялося, вона зубами виривала з тіл своїх жертв шматки м'яса. Проте кров жінка не пила, тож вампіршею її вважають марно, а втім, чи велика різниця? Під кінець, коли дівчата вже не могли стояти, їм перерізали артерії і зливали кров у тази, наповнюючи ванну, в яку занурювалася графиня. Пізніше вона замовила в Пресбург диво катувальної техніки — «залізну діву». Це була порожня фігура, складена з двох частин і утикана довгими шипами. У потайній кімнаті замку чергову жертву замикали всередині цієї фігури і піднімали вгору, аби кров потоками лилася просто у ванну.

Час минав, а криваві обмивання не давали результату: графиня продовжувала старіти. У гніві вона покликала Дарвулю і пригрозила зробити з нею те саме, що за її порадою робила з дівчатами. «Ви помилилися, пані! — заголосила стара. — Потрібна кров не холопок, а знатних дівиць. Дістаньте таких, і все відразу владнається». Після цього агенти Ержебет умовили двадцять дочок бідних дворян оселитися в замку, щоб розважати графиню і читати їй на ніч книжки. Уже за два тижні нікого з дівчат не було серед живих. Убивця так і не омолодилася, а Дарвуля померла від страху.

Та божевільні фантазії Ержебет вже не можна було зупинити. Вона поливала селянок киплячим маслом, ламала їм кістки, відрізала губи і вуха й змушувала їх їсти. Влітку її улюбленою розвагою було роздягати дівчат, зв'язувати й саджати на мурашник, взимку — обливати водою на морозі, поки вони не перетворяться на крижані статуї.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры
Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры

В книге в простой и увлекательной форме рассказано о природных, духовных, рукотворных богатствах Костромской земли, ее истории (в том числе как колыбели царского рода Романовых), хозяйстве, культуре, людях, главных религиозных центрах. Читатель узнает много интересного об основных поселениях Костромской земли: городах Костроме, Нерехте, Судиславле, Буе, Галиче, Чухломе, Солигаличе, Макарьеве, Кологриве, Нее, Мантурово, Шарье, Волгореченске, историческом селе Макарий-на-Письме, поселке (знаменитом историческом селе) Красное-на-Волге и других. Большое внимание уделено православным центрам – монастырям и храмам с их святынями. Рассказывается о знаменитых уроженцах Костромской земли и других ярких людях, живших и работавших здесь. Повествуется о чтимых и чудотворных иконах (в первую очередь о Феодоровской иконе Божией Матери – покровительнице рожениц, брака, детей, юношества, защитнице семейного благополучия), православных святых, земная жизнь которых оказалась связанной с Костромской землей.

Вера Георгиевна Глушкова

География, путевые заметки