Влад III отримав прізвисько Цепеш (колосажатель) за особливу жорстокість при розправі з підданими і ворогами — усіх, хто провинився, він саджав на кіл. Прізвище ж Дракула (перекладається як «дракон») Владу дісталося у спадок від його батька Влада II, який належав до елітного лицарського ордену Дракона. Жорстокість графа була його характерною рисою і не знала меж. Він убивав невинних заради забави, приймав ванни з крові і куштував їжу в безпосередній близькості від трупів. Одного разу тиран наказав своїм стражникам прибити до голів цвяхами шапки іноземних послів, які відмовилися зняти їх, увійшовши до правителя. Іншого разу, аби подолати бідність серед люду, він зібрав жебраків в одному приміщенні, накрив столи, нагодував і потім спалив усіх. Народ жив у страху, але Влад Цепеш все ж таки викорінив серед своїх підданих злодійство та інші злочини. Для демонстрації цього досягнення біля колодязя на центральній столичній площі була поставлена золота чаша для пиття. Нею міг скористатися будь-хто, адже чаша не охоронялася, та вкрасти золото не ризикнув ніхто за багато років. Усі знали, що розправа буде суворою. Навіть через 25 років після загибелі Влада III золота чаша все ще знаходилася на центральній площі. Одні вважали правителя божевільним тираном, інші подейкували, що граф був чаклуном і уклав угоду з темними силами.
Граф Дракула був убитий у низці постійних воєн і палацових переворотів. Після смерті Влада Цепеша в народі з'явилася легенда проте, що він перетворився на вампіра. На те були підстави — незліченні жертви монстра часто проклинали свого мучителя перед смертю, крім того, Влад змінив віру. Цього, згідно з фольклорними повір'ями народів Карпат, цілком достатньо для посмертного перетворення на вампіра. Більше того, за іншою легендою, тіло Дракули незабаром після похорону зникло з могили. Брем Стокер, працюючи над своїм творінням, ймовірно, дізнався про ці легенди і саме тому охрестив свого героя Дракулою. До того ж прізвисько Влада III «Дракула» можна перекласти не тільки як «дракон», але і як «диявол». Усі припущення вказують на те, що замок Бран був обителлю Дракули, хоча прямих доказів цього немає. Зараз у будівлі міститься музей. Але якщо підступний граф жив саме тут, то все місце просякнуте болем і стражданнями бідолашних жертв і має негативну ауру. Замок Дракули і його могила стали місцем паломництва численних туристів, але місце поховання після напливу охочих наблизитися до найголовнішого «вампіра» було вирішено змінити. Тож ніхто донині не знає, де поховані останки Влада Цепеша і чи існують вони взагалі.
Замком кохання йменується замок Сент-Міклош у Чинадійово, неподалік від Мукачевого. Перша згадка про нього датована 1450 роком, коли баронові Імре Перені дозволили звести фортецю біля шляху Хуст-Ужгород, аби захистити подорожніх. Не встигли споруду добудувати, як її придбав князь Міхай Телегді за велику суму — 22 тисячі форинтів — і звів палац, у якому й мешкав усе своє життя разом із родиною.
У XVII столітті Сент-Міклош став власністю князів Ракоці. Спочатку власником споруди з 1600 року був правитель Трансільванії Ференц Ракоці І, потім його дружина Ілона Зріні, а згодом — її син, Ференц Ракоці II, національний герой Угорщини. 1729 року маєток отримують на понад два століття володарі Мукачівської домінії Шенборни.
За радянських часів, 1943 року, після вивчення фортеці Державною комісією угорських пам'яток мистецтва почалася її реставрація. Після війни будівлю використовували для різних цілей, і з кожним роком вона все більше руйнувалася. Нарешті, 2001 року володарем замку став місцевий художник Йосип Бартош, якого справедливо називають добрим янголом-охоронцем будівлі.
Нині замок є улюбленим місцем паломництва туристів з усього світу. Також тут регулярно проводяться різноманітні мистецькі заходи, виставки, пленери, концерти тощо.
Чому ж ця фортеця називається замком кохання? Річ утім, що 1682 року тут народилося найвеличніше кохання свого часу, що вплинуло на долю цілого народу. Уся Західна Європа захоплено стежила за подіями в стінах замку.
Отже, головною героїнею історії кохання була Ілона Зріні, високоосвічена мужня жінка, яка знала багато мов: угорську, хорватську, чеську, словацьку, сербську, польську, німецьку, французьку, старогрецьку та латинь, а також математику, юриспруденцію, фортифікацію і балістику. У віці 17 років вона стала дружиною князя Ференца І Ракоці і народила йому трьох дітей. Історичні джерела свідчать, що Ракоці завжди протистояли Габсбургам, а союзників шукали в Туреччині.
Та щастя Ілони Зріні та Ференца Ракоці, на жаль, не було повним — і винна в цьому мати князя, Софія Баторі, яка зненавиділа свою невістку просто з першого погляду. Проте після смерті Софії Ілона дістала у спадок її мукачівський замок Паланок. На той момент овдовілій Ілоні було близько 40 років, та виглядала вона набагато молодшою. Будучи неповторною красунею, вона вдруге одружилася із графом Імре Текелі. Таємні зустрічі закоханих відбувалися саме в замку Сент-Міклош.