Читаем Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат полностью

Пообідали чоловіки, а після цього мандрівникові подарували кілька пляшечок різних лікерів. По обіді ж власник заводу знову запросив його до контори.

— Пане Вайс, — запитав мандрівник мільйонера, — скільки б ви дали в запоруку, щоб між нашою фірмою і вами договір ніколи не порушився?

— Нащо я буду вкладати в запоруку, коли я сам є спільником торговельного банку? — гордовито відповів мільйонер і показав банкову книжку.

— Добре, розумію, ви є спільником, але мені потрібно знати, скільки б ви одразу могли вложити готівкою в інший банк.

— Нині готівкою не тримаю в себе, лише сорок тисяч крон, — відповів мільйонер. — А ви скільки б дали?

— Я нічого не дам, а ви свої гроші покладіть мені на долоню. Я — Шугай!

Мільйонер зблід і поклав тисячі на руку Шугаєві.

— Пане Вайс, слід тобі тихо сидіти тут протягом однієї години і не підводитися з цього стільця, а якщо раніше вихилиш носа або гукнеш кого, то мої хлопці швидко порахуються з тобою! — попередив Шугай.

Власник заводу ледве витримав годину і одразу почав стукати у двері, але випустити його ніхто не міг, бо Микола Шугай двері замкнув, а ключі забрав із собою. Рідня мільйонера викликала слюсаря, аби відімкнути контору, а Шугай саме повертав до бідної вдови.

— Можна до вас на ніч? — спитав мандрівник.

— А чому ж би ні, — відповіла Гелена, — у хаті місце є.

А в хаті саме сидів бідний хлопець, що любив доньку вдови.

Мандрівник і питає стареньку:

— Бабусю, то він женитися хоче на вашій донечці?

Стара важко зітхнула і сумно промовила:

— Та хоче… Тільки як вони будуть жити?..

— Бабусю, ви не журіться, вашій донечці й сьому бідному парубкові я даю сорок тисяч чеських крон, хай здорові господарюють, а мені, Миколі Шугаєві, просять здоров'я. За багатим нема чого вам жалувати, нехай він шукає свого щастя з багатими. Парубок і дівчина зраділи й почали цілувати Миколу, наче рідного батька, а стара вдова зі сльозами в очах заметушилася по хаті, аби якнайкраще пригостити такого дорогого гостя…

Легенда про демона Солерудника

Було це багато століть тому, коли в Солотвині почали сіль добувати. Тут проживав один солекоп, який приїхав здалеку заробляти на хліб важкою роботою. А був він дуже бідний, не мав навіть хати. От і вирішив чоловік, що житиме під землею в шахті та весь час сіль добуватиме, аби заробити грошей на хату. Багато часу проводив солекоп у шахті. Інші ж робітники лякали його, ніби там демони водяться. Та одної ночі, коли чоловік не спав, а рубав сіль, подумав собі за роботою: «О, демоне, демоне! Скільки говорять люди, що ти тут живеш і велику силу маєш! То з'явися й допоможи мені сіль добувати».

Десь коло півночі солекоп втомився і задрімав. Але невдовзі очунявся і узявся до роботи, подумки сказавши: «Демоне, демоне! Допоможи мені сіль рубати!»

Раптом чує він страшний грім. І бачить, що перед ним розкрилася соляна скеля, а з неї вийшов демон. Закричав нечистий громовим голосом:

— Просив ти мене, я тут. То чого ти хочеш?!?

Бідний чоловік перелякався і не знав, що й сказати. Та демон гучно повторив своє питання:

— Просив ти мене, я тут. То чого ти хочеш?!?

Солекоп упав на коліна і почав благати:

— Не хочу я від тебе нічого, тільки життя мені лиши!

На це демон розсердився і закричав утретє, та так страшно, що потріскалися соляні скелі.

— Просив ти мене, я тут. То чого ти хочеш?!?

«Нехай буде як буде, — подумав собі робітник. — Все одно колись доведеться помирати». І мовив:

— Поможи мені сіль рубати!

— Щастя твоє, що ти сказав нарешті, — прогримів демон. — Інакше була б тобі смерть. А тепер іди спати, я допоможу тобі. Лише заробіток порівну ділити будемо.

Солекоп пішов, але від страху довго не міг заснути і слухав, як демон рубає скелі. Заснув тільки під ранок. Пробудили його робітники, що прийшли на роботу. Як підвівся, побачив гору нарубаної солі. Нікому не сказав солекоп про те, що трапилося з ним.

Виплатили біднякові за сіль 320 срібних і 5 крейцерів. Дуже зрадів він: тепер буде за що хату купити. Але згадав, що треба і з демоном поділитися. Вночі пішов до шахти з грішми. Скоро перед ним з'явився демон. Почали гроші ділити, присівши на дошку над великою ямою. Поділились, а останній крейцер не розділити. І каже солекоп:

— Я й так не заслужив цих грошей, бо сіль рубав ти! Бери собі цей крейцер.

— Щастя маєш, що ти мені присудив його! — відповів демон. — Бо пропав би інакше навіки.

І віддав демон усі гроші бідному солекопові. Чоловік купив собі хату і вже перестав бути бідняком.

Але й досі видно, де розкололася скеля від голосу демона шахти.

Легенда про Веснарку та Горган Веснарковий

Мальовниче село Зелена Бог обдарував такою красою, що жоден письменник чи поет не зміг би у всій повноті оспівати цю природу. Найбільшою гордістю села є гори, що оточують його зусібіч. Кожна вершина, річка чи просто потік мають свою історію.

Та мало хто знає про гору Горган Веснарковий та полонину Веснарка.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры
Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры

В книге в простой и увлекательной форме рассказано о природных, духовных, рукотворных богатствах Костромской земли, ее истории (в том числе как колыбели царского рода Романовых), хозяйстве, культуре, людях, главных религиозных центрах. Читатель узнает много интересного об основных поселениях Костромской земли: городах Костроме, Нерехте, Судиславле, Буе, Галиче, Чухломе, Солигаличе, Макарьеве, Кологриве, Нее, Мантурово, Шарье, Волгореченске, историческом селе Макарий-на-Письме, поселке (знаменитом историческом селе) Красное-на-Волге и других. Большое внимание уделено православным центрам – монастырям и храмам с их святынями. Рассказывается о знаменитых уроженцах Костромской земли и других ярких людях, живших и работавших здесь. Повествуется о чтимых и чудотворных иконах (в первую очередь о Феодоровской иконе Божией Матери – покровительнице рожениц, брака, детей, юношества, защитнице семейного благополучия), православных святых, земная жизнь которых оказалась связанной с Костромской землей.

Вера Георгиевна Глушкова

География, путевые заметки