Читаем Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат полностью

Кажуть, що давним-давно жив у лісі старий дід, такий старий, як Усесвіт. У нього була дочка, і звали її Василина. Та таку вона мала вроду, що словами про неї сказати не можна.

Хто дивився на неї, то бачив перед собою весну. Тому її часто називали Весела Весна, а згодом охрестили Веснаркою.

Одного разу через місцину, де жили батько з дочкою, проганяв молодий вівчар стадо.

Випадково зустрілися на галявині пастух та Веснарка й покохали одне одного. Але старий батько був проти шлюбу дочки з вівчарем.

Нелюдською злобою закипіла душа батька. Однієї темної ночі старий підступно вбив хлопця.

Дівчина не відходила від місця, де пролилася кров її милого.

«Боже справедливий, — зверталася Веснарка до Господа. — Не змогла я принести користі в парі з коханим, то дозволь мені послужити людям».

Невдовзі дівчина зникла. Ніхто не знає, де вона поділася, але кажуть, що Веснарка перетворилася на прекрасну полонину.

А що ж сталося з батьком? Господь дав йому іншу долю. «Маєш, чоловіче, — сказав йому Бог, — не серце, а камінь, тому й мусиш стати каменем навіки. Щоб бачив ти щастя людей, поки воно не розтопить твого серця».

Відтоді височить Горган сивий-сивий і в німому мовчанні дивиться навкруги. Кажуть, що вночі, якщо близько підійти до нього, можна побачити, як здригається камінь від німого плачу…

Легенда про шепіт смерек

У сиву давнину, коли навколо буяли дивовижні дерева, квіти, трави, а їх пахощі розносив вітер, наповнюючи все навколо цілющим бальзамом, коли в сонячному промінні купалися і перешіптувалися верхівки дерев, а лісове птаство створило мелодійний хор і своїм співом зачаровувало всіх лісових мешканців, на сонячній розлогій долині жили два сусіди: Горган і Бескид. І були в них дочки-красуні, подружки нерозлучні, навіть імена мали однакові — Бистрянка чорноока і Бистрянка синьоока. На день, на годину їм важко було розлучитися. Щойно з'являвся перший сонячний промінчик літнього дня, бігла Бистрянка чорноока від обійстя Бескидів і несла в долоні щойно зірвані чорні лісові ягоди своїй подрузі синьоокій. Не залишалася в боргу і Бистрянка синьоока. Тільки й бачили, як бігла вона від обійстя Горганів із великим кошиком грибів і несла їх своїй чорноокій подружці…

Та раптом посварилися двоє сусідів, Горган і Бескид. І заборонили вони зустрічатися двом подругам. Важко зрозуміти юному серцю цю безглузду заборону. Як пташки у клітці, почувалися дівчата. Одного дня не витримали розлуки Бистрянки і побігли назустріч одна одній. Розсердився грізний Горган і кинув наздогін дочці свій топірець. Здригнулася земля, і виріс на очах у дівчини велетенський гірський масив із каменистими насипами. Водночас угледів невблаганний Бескид свою дочку, яка, збиваючи ноги, намагалася знайти дорогу серед кам'янистих схилів до своєї подруги, і також кинув свій топірець. Виросли нові гори, вкриті буковими лісами, які вінчалися смерековими хащами і висотним криволіссям. Але Бистрянки, не втрачаючи надії, шукали стежки одна до одної, пробиралися хащами, бігли гірськими зворами, та все одно їх розділяли Горгани і Бескиди.

Не могли пробачити непослух своїм дочкам батьки і кинули їм навздогін прокляття: «Будьте вічні, як час…», «Біжіть і не вертайте назад…» Зашумів буковий і смерековий ліс Бескид, прогриміли кам'яними розсипами Горгани, а там, де бігли дівчата, з'явилися два гірські потічки, що продовжували свій біг, шукаючи зустрічі одне з одним. Земля надавала їм сили і снаги, а в їхніх водах відбивалася синь небес і темінь хащ. І вічні вони, як час, відтоді біжать і не вертаються. Люди назвали їх Бистрицями, адже надто плинуть їхні води, надто велике бажання зустрітися… А там, де стояли їхні батьки, і сьогодні височіють гірські масиви.

Легенда про озеро Марічейка

Було все це ще в глибоку стародавність. Чорним вороняччям налетіли тоді злі недруги на наш зелений край. Вони руйнували села, губили народ, а хто вцілів, рятуючись, пішов у гори. Але вороги довідалися, що гуцули ховаються десь у дрімучих лісах, і рушили ордою слідом за ними.

Марічейка, молода дружина чабана Івана, побачила ворогів і прошептала коханому:

— Іванку, рідний! Скоріше біжи до наших, попередь їх!.. А я спробую ворогів затримати.

— Не можу я залишити тебе.

— Згадай, милий, скільки наших там, у горах. Батьки і матері, старі і діти… Весь наш народ… Він у небезпеці. Йди!

І пішов Іван, а горда Марічейка стала на шляху ворогів. Її схопили й наказали:

— Веди до своїх гуцулів. Не то смерть тобі!

Йшли вони до самої ночі. Завела їх Марічейка в такі дикі місця, відкіля і не вибратися. Розлютилися вороги і накинулися на неї із шаблями… Затремтіла земля, дмухнув страшний вітер, гримнув грім. І злетіли в небо камені, зрушилися гори й утворилося озеро. У ньому і знайшли свою загибель вороги. Відтоді ліс на честь хороброї дівчини стали називати Дівочим, а озеро — Марічейкою…

Легенда про озеро Несамовите

Перейти на страницу:

Похожие книги

Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры
Костромская земля. Природа. История. Экономика. Культура. Достопримечательности. Религиозные центры

В книге в простой и увлекательной форме рассказано о природных, духовных, рукотворных богатствах Костромской земли, ее истории (в том числе как колыбели царского рода Романовых), хозяйстве, культуре, людях, главных религиозных центрах. Читатель узнает много интересного об основных поселениях Костромской земли: городах Костроме, Нерехте, Судиславле, Буе, Галиче, Чухломе, Солигаличе, Макарьеве, Кологриве, Нее, Мантурово, Шарье, Волгореченске, историческом селе Макарий-на-Письме, поселке (знаменитом историческом селе) Красное-на-Волге и других. Большое внимание уделено православным центрам – монастырям и храмам с их святынями. Рассказывается о знаменитых уроженцах Костромской земли и других ярких людях, живших и работавших здесь. Повествуется о чтимых и чудотворных иконах (в первую очередь о Феодоровской иконе Божией Матери – покровительнице рожениц, брака, детей, юношества, защитнице семейного благополучия), православных святых, земная жизнь которых оказалась связанной с Костромской землей.

Вера Георгиевна Глушкова

География, путевые заметки