Мовні ґрати

Heimgeführt ins Vergessen
das Gast-Gespräch unsrer
langsamen Augen.

Heimgeführt Silbe um Silbe, verteilt

auf die tagblinden Würfel, nach denen
die spielende Hand greift, groß,
im Erwachen.

Und das Zuviel meiner Rede:

angelagert dem kleinen
Kristall in der Tracht deines Schweigens.

УНИЗУ

Допроваджена в забуття
візитна розмова наших
повільних очей.

Допроваджена склад за складом, роздільно

на осліплених днем гральних костях, що їх
підхоплює зайнята грою рука, велика,
у мить прокидання.

І надмір мого промовляння:

нашарований на маленький
кристал у шатах твого мовчання.

HEUTE UND MORGEN

So steh ich, steinern, zur
Ferne, in die ich dich führte:

Von Flugsand

ausgewaschen die beiden
Höhlen am untern Stirnsaum.
Eräugtes
Dunkel darin.

Durchpocht

von schweigsam geschwungenen Hämmern
die Stelle,
wo mich das Flügelaug streifte.

Dahinter,

ausgespart in der Wand,
die Stufe,
drauf das Erinnerte hockt.

Hierher

sickert, von Nächten beschenkt,
eine Stimme,
aus der du den Trunk schöpfst.

НИНІ Й ЗАВТРА

Стою, скам'янілий, звернений
до далини, в яку я тебе покликав:

Летючий пісок

вимив обидва
провалля на нижній лямівці чола.
В них морок,
посталий очам.

Пробито

мовчазно гойдливими кайлами
те місце,
де діткнуло мене вічко крила.

Позаду,

видовбана в стіні,
сходинка,
на ній навпочіпки спомин.

Сюди

пробивається, обдарований щедро ночами,
голос,
з якого зачерпуєш повний ковток.

SCHLIERE

Schliere im Aug:
von den Blicken auf halbem
Weg erschautes Verloren.
Wirklichgesponnenes Niemals,
wiedergekehrt.

Wege, halb — und die längsten.

Seelenbeschrittene Fäden,

Glasspur,
rückwärtsgerollt
und nun
vom Augen-Du auf dem steten
Stern über dir
weiß überschleiert.

Schliere im Aug:

dass bewahrt sei
ein durchs Dunkel getragenes Zeichen,
vom Sand (oder Eis?) einer fremden
Zeit für ein fremderes Immer
belebt und als stumm
vibrierender Mitlaut gestimmt.

ШЛІР

Шлір у твоєму оці:
в поглядах на пів —
шляху зриме Втрачене.
Навіч спрядене тут Ніколи,
що знов повернулось.

Півшляхи — і найдовші.

Волокна, обміряні кроками душ,

відбиток у склі,
прикочений задки
й нині,
затягнутий білим серпанком
окатого Ти на незмінній
зорі над тобою.

Шлір у твоєму оці:

щоб уцілів
крізь темряву несений знак,
живий і настроєний як безголосо
вібруючий стишений звук
піску (чи льоду?) чужої доби
для ще чужішого Завжди.

III

TENEBRAE