Мовні ґрати

Очі, засліплені світом, у смертній безодні: Я йду,
цупким зростанням у серці.
Я йду.

Люстро місячне, стрімкість стіни. Нижче.
(Заплямоване подихом світло. Смугами кров.
Душа, що хмариться, ще раз близька до постави.
Десятипальцева тінь — скобами скута.)

Очі, засліплені світом,
очі в смертельній безодні,
Очі, очі:

Снігове ложе між нами двома, снігове ложе.
Кристал за кристалом,
заґратовані у часовій глибині, ми звергаємось вниз,
звергаємось і лежимо й звергаємось знову.

Звергаємось.
Ми були. Ми ще є.
Ми з ніччю єдина плоть.
В тунелях, в тунелях.

WINDGERECHT

Tafelwand, grau, mit dem Nachtfries.
Felder, windgerecht, Raute bei Raute,
schriftleer.
Leuchtassel klettert vorbei.

Gesänge:
Augenstimmen, im Chor,
lesen sich wund.
(Ungewesen und Da,
beides zumal,
geht durch die Herzen.)

Später:
Schneewuchs durch alle Gehäuse,
Freitag ein einziges Feld,
das ein Lichtschein beziffert: die Stimmen.

Die Stimmen:
windgerecht, herznah,
brandbestattet.

УЛЕГЛІ ЗА ВІТРОМ

Стіна, мов скрижаль, сіра, зі фризом ночі.
Поля, улеглі за вітром, ромб за ромбом,
без письмен.
Поряд дереться стонога.

Наспіви:
голоси очей, хором,
зачитані до знемоги.
(Не було й постало,
нараз удвох, проймаючи наші серця).

Згодом:
Сніг росте крізь усі черепашки, вільне
однісіньке поле,
обчислене променем сяйва: знов голоси.

Голоси:
улеглі за вітром, близько до серця,
поховані у пожежі.

NACHT

Kies und Geröll. Und ein Scherbenton, dünn,
als Zuspruch der Stunde.

Augentausch, endlich, zur Unzeit:
bildbeständig,
verholzt
die Netzhaut —:
das Ewigkeitszeichen.

Denkbar:
droben, im Weltgestänge,
sterngleich,
das Rot zweier Münder.

Hörbar (vor Morgen?): ein Stein,
der den ändern zum Ziel nahm.

НІЧ

Рінь і жорства. І шурхіт уламків, тонкий,
як утіха години.

Схрещення віч, нарешті, в безчассі:
картинно-незрушно,
здерев'яніло
сітківка —:
вічності знак.

Подумки:
горньо, в розгалуженні світу,
подібно до зір,
пурпур двох уст.

Чутно (перед світанням?): камінь,
що прагне поцілити в інший.

MATIERE DE BRETAGNE