Мовні ґрати

Ginsterlicht, gelb, die Hänge
eitern gen Himmel, der Dorn
wirbt um die Wunde, es läutet
darin, es ist Abend, das Nichts
rollt seine Meere zur Andacht,
das Blutsegel hält auf dich zu.

Trocken, verlandet
das Bett hinter Dir, verschilft
seine Stunde, oben,
beim Stern, die milchigen
Priele schwatzen im Schlamm, Steindattel,
unten, gebuscht, klafft ins Gebläu, eine Staude
Vergänglichkeit, schön,
grüßt dein Gedächtnis.

(Kanntet ihr mich,
Hände? ich ging
den gegabelten Weg, den ihr wiest, mein Mund
spie seinen Schotter, ich ging, meine Zeit,
wandernde Wächte, warf ihren Schatten — kanntet ihr mich?)

Hände, die dorn —
umworbene Wunde, es läutet,
Hände, das Nichts, seine Meere,
Hände, im Ginsterlicht, das
Blutsegel
hält auf dich zu.

Du
du lehrst
du lehrst deine Hände
du lehrst deine Hände du lehrst
du lehrst deine Hände
                       schlafen

MATIERE DE BRETAGNE [2]

Сяйво дроку, жовтаве, схили
ятряться до неба, терен
домагається рани, в ній
чути дзвони, коли вечоріє, Ніщо
котить хвилі морські до молитви,
криваве вітрило прямує до тебе.

Сухо, ложе твоє,
як мілина, за тобою плине, година його
заросла кугою, вгорі
при сяйві зорі, молочні
протоки плещуться в мушлі, пальма,
обважніла від фініків, долу, зяє в блакить, кущ
минущості, пречудовий,
вітає твій спомин.

(Ви знали мене,
долоні? Я йшов
роздвоєним шляхом, вказаним вами, мій рот
випльовував щебінь, я йшов, мій час,
як мандруюча вахта, відкидав свою тінь — ви знали мене?)

Долоні, терно —
домоглива рана, десь дзвонить,
долоні, Ніщо, його хвилі морські,
долоні, у сяєві дроку, криваве
вітрило
прямує до тебе.

Ти
ти навчаєш
ти навчаєш свої долоні
ти навчаєш свої долоні, ти їх навчаєш
ти навчаєш свої долоні
                         спати.

SCHUTTKAHN

Wasserstunde, der Schuttkahn
fährt uns zu Abend, wir haben,
wie er, keine Eile, ein totes
Warum steht am Heck.
………………………………….

Geleichtert. Die Lunge, die Qualle
bläht sich zur Glocle, ein brauner
Seelenfortsatz erreicht
das hellgeatmete Nein.

БАРЖА З ГАЛЬКОЮ

Година води, баржа з галькою
везе нас у вечір, нам,
як і їй, немає куди поспішати, мертве
Чому стоїть на кормі.
………………………………….
Розвантажено. Легеня, медуза,
розбухає до дзвона, бурий
відросток душі сягає
світлодиханного Ні.

IV

KÖLN, AM HOF

Herzzeit, es stehn
die Geträumten für
die Mitternachtsziffer.

Einiges sprach in die Stille, einiges schwieg,
einiges ging seiner Wege.
Verbannt und Verloren
waren daheim.

Ihr Dome.

Ihr Dome ungesehn,
ihr Ströme unbelauscht,
ihr Uhren tief in uns.

КЕЛЬН, AM ГОФ [3]