На другому березі (збірник)

Застигло море в чаші, різьбленій із льоду.
Золотоустий місяць — містик у блакиті.
Полярні янголи колишуть Божі води,
і звірі виють глухо, спраглі і неситі.

Ще тут не доповзло людей руде хробацтво,

багрове небо на хребтах підносять лиси,
кити хвостами миють зорі, й біле птаство,
мов стріли з звірокруга, непорушно висить.

Як Діва з зодіаку чеше карі коси

й горбатий Водяник закличе тіні з лігов,
Земля, мов шкаралуща, гнеться і голосить.
Це душі мамонтів бредуть червоним снігом.

АРКТИКА

Комети, що цвітуть хвостами, наче пави,
червоні шиби моря в олив’яних рамах,
де скелі льодові під снігом кучерявим
розсунулись поволі, мов таємна брама.

На бурунів хребтах качаються тюлені,

звірята сходять з зодіака, й червоніє
у сяйві магнетичних піль метал зелений
морів примарних, що подібні сонній мрії.

Мов синє оливо, заклякле небо висить,

і череп місяця, розбитий і безбарвний,
упав на сніг, коли отари білих листів
в країну небуття вела зоря полярна.

Друге ліричне інтермецо

МОЛИТВА ДО ЗІР

Не срібло миршаве, не хміль,
не лавр сумнівний і двозначний,
не дотепів грайливих сіль,
не успіх в грі на риск небачній,
не уст золотомовних мед,
не почестей солодка манна
і навіть не чеснот букет,
що світлість їх не раз оманна,
не винограду темний сік
у колі дружньому за чаєм,
не муз єлей, що на ввесь вік
тавром людину назначає,
не вигаданий в хитрий лад,
щоб мірять душі, вчений лікоть,
не домохвальців млявий чад,
нещирих хвальб слизька музика,
не захист мрій — блаженний дім,
але молімся зорям дальнім,
щоб нам дали на світі цім
життя величне і страдальне.

СІРИЙ ПМН

Стовпи із попелу угору!
Міста в дротах — під вітром ліри.
Це тут, де мурів скупість взором,
без сяйва навіть сонце сіре.

Тут люди, мури і бацилі

тим самим піддані законам
і тулуби печей похилі,
де розцвітають іскор грона.

Хто падає, за ним не тужать,

бо срібло сліз не для розтрати,
скупі на скарб навбач байдужий.
Хвалю життя шорстке й сукате!

КОЛО ЗМІН

Жаркий, духотний день, зомлівши,
мов стовп, упав на груди ночі.
Що ти згубив, не знайдеш більше,
і час надію розхлюпоче.

Ще піна світла з дзбана сонця

парує пилом з теплих мурів.
Не жди від долі оборонця,
від пазурів в овечій шкурі!

З-за золотого шумовиння

ніч блакитніє чиста й вічна.

Знов знайдеш суть у колі зміннім,

щоб в зміст незмінний вірить міцно.

МАРНОТРАТНИЙ ГІМН

І зір розтратниця — зла ніч і день сліпучий
розтратно твореним і нищеним багатством…

Чергою явищ неповторних в світу кручі

зростання й проминання сплетені суцільно.
Вирує квітний дощ, бацилі, світло, птаство.

Коли в дня гаморі хвилину знайдеш вільну,

задумайся на мить про сонця марнотратство!

ДНО ПЕЙЗАЖУ