На другому березі (збірник)

Мов свічка, куриться черемха
в побожній вечора руці.
Вертаються з вечірні лемки,
до хат задумано йдучи.

Моя країно верховинна, —

ні, не забуть твоїх черемх,
коли над ними місяць лине
вівсяним калачем!

БАТЬКІВЩИНА

Жовті косатні цвітуть на мокрих луках,
як за днів дитинства, в кучерявій млі.
Вилітають ластівками стріли з лука,
білі стріли літ.

Оси золоті в чарках троянд розквітлих,

мокрі зорі куряться під сизий вечір.
Ще горить твоєї молодості світло,
хоч новий десяток літ береш на плечі.

Слухай: Батьківщина свого сина кличе

найпростішим, неповторним, вічним словом.
У воді відбились зорі і обличчя,
кароокі люди і співуча мова.

УРИВОК

Боюсь згасити світло лампи,
бо може стати ще страшніш,
і ніч, розкладена на ямби,
у серце вбилась, наче ніж.

Ніяк заснути! Кличуть півні,

годинник б’є, і місяць лине.
Мій сон, мій голос неспокійний
в моїй трагічній Батьківщині.

ЗАБУТА ЗЕМЛЯ

Село вночі свічок не світить,
боїться місяця збудити,
що жовтим без наймення квітом
цвіте в садах, дощем умитий.

Густа вода спливає з гребель,

де обрії спинились в леті.
У бурих кублах побіч себе
звірята, люди і комети.

Забута земле під дощами,

під оливом рудого неба!
Ця пісня серцю наче камінь,
а все ж її співати треба.

ЧЕРВОНА КИТАЙКА

Горять, як ватра, забобони
віків минулих — снів іскристих.
В китайці заходу червоній
моєї молодості місто.

Лопочуть зорі на тополях,

і люди хрестяться з тривоги,
коли ножами місяць колють
хасиди в чорних синагогах.

Моє містечко таємниче

в хлоп’ячих споминів заслоні!
І знов минула юність кличе,
як давні кличуть забобони.

ДО ХОЛОДНИХ ЗІР

Накрита неба бурим дахом,
мов бронза, ніч тьмяніє й стигне.
Як вбиті в ніч горючі цвяхи,
холонуть зорі в сині криги.

Насуплений, їдкий, запеклий,

заслониш очі лунатичні,
бо твоє серце — чорне пекло,
середньовічне і містичне.

Тремти в цей вечір забобонний,

мов астролîг, дивися в зорі!
Хай всіх, хай всіх, як ти, бездомних
пригорне ніч, вогонь і море!

Третя глава

СЛОВО ДО РОЗСТРІЛЯНИХ

Це правда:
кров з каміння може змити дощ,
червона місяця хустина може стерти,
але наймення ваші,
багряніш від рож,
горять у пам’яті на плитах незатертих.

Змагались ви уперто, й мріяли, й жили,

кохалися в суворості, як ми у ґулях,
і ваші очі
сяли вічністю,
коли
у серці, мов зоря, застрягла біля куля.

Грудень 1934

СЛОВО ПРО ЧОРНИЙ ПОЛК