НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Фей так і не оговталася. То їй ставало трохи легше, але потім знову починалися муки. Був дуже сильний напад третього грудня, і вона довго ще не приходила до тями. Дванадцятого грудня у неї почалася сильна кровотеча, і після цього погіршало з серцем. Доктор Вайлд довго вислуховував її через стетоскоп.

Кейт була змучена, її тендітне тіло висохло до кісток. Дівчата намагалися замінити її біля Фей, але Кейт відмовлялася відходити від неї.

— Бозна коли вона востаннє спала,— зауважила Грейс.— Якщо Фей судилося померти, гадаю, це вб’є і Кейт.

— З неї станеться пустити собі кулю в лоба,— припустила Етель.

Доктор Вайлд відвів Кейт у вітальню з прикритими на день шторами і поставив на стілець свій чорний саквояж.

— Вочевидь, я мушу вас попередити. Боюся, її серце не витримає такої напруги. У неї всередині все розірвано. Цей бісів ботулізм! Гірший за гримучу змію,— він відвернувся від виснаженого обличчя Кейт.— Уважаю, що мусив вам сказати, щоб ви підготувалися,— він ніяково поклав руку на її схудле плече.— Мало хто здатний на таку відданість. Дайте їй теплого молока, якщо вона зможе його випити.

Кейт принесла таз із теплою водою і поставила на столик біля ліжка. Коли в кімнату зазирнула Тіксі, вона мила Фей м’якими льняними серветками. Потім розчесала її довге біляве волосся і заплела в коси.

Шкіра Фей всохла, обличчя схудло, очі здавалися величезними і порожніми. Вона силилася заговорити, але Кейт не дала:

— Мовчи! Бережи сили. Бережи сили.

Кейт пішла на кухню по склянку теплого молока і поставила її на тумбочку. Вона витягла з кишені дві пляшечки і набрала трохи рідини з кожної у піпетку.

— Розтули рота, матусю. Це нові ліки. Сміливіше, люба. Смак противний.

І вона видушила вміст піпетки мало не в горло Фей, а потім потримала її голову, щоб та могла випити трохи молока, запити бридкий смак.

— А зараз відпочивай, я повернуся дуже скоро.

Кейт тихенько вислизнула з кімнати. У кухні було темно. Вона відчинила задні двері, прокралася надвір і почала ходити серед бур’янів. Земля була сира від весняних дощів. У глибині двору вона гострим ціпком викопала ямку. Вкинула туди чимало пляшечок тонкого скла і піпетку. Розтрощила ціпком скло на друзки і засипала землею. Починався дощ, і Кейт повернулася до будинку.

Спершу дівчата хотіли зв’язати Кейт, щоб вона собі чогось не заподіяла. Але незабаром її істерика поступилася місцем тупому заціпенінню. Минуло багато часу, поки її здоров’я відновилося. І вона геть-чисто забула про заповіт. Урешті-решт про нього згадала Тріксі.

Розділ 22

1

В угідді Траска Адам поринув у себе. Недобудований дім Санчесів стояв відкритий вітрам і дощам, і нові мостини вигнулися від вологи. Ділянки, розбиті під городи, пишно заросли бур’янами.

Адам ніби пірнув у якусь липку в’язкість, яка гальмувала його рухи і стримувала думки. Він бачив світ як крізь сіру воду. Час до часу його думка проривалася нагору, та коли блимало світло, воно викликало у нього якесь хворобливе відчуття, і він знову провалювався у сірість. Він усвідомлював існування близнюків, бо чув, як вони плачуть і сміються, але відчував до них тільки легку відразу. Для Адама вони були символом його утрати. Сусіди заїжджали до його долини, і кожен з них зрозумів би його гнів чи його смуток — і допоміг би. Але вони не могли нічого вдіяти з тією хмарою, яка його оповила. Адам їм не опирався. Він їх просто не бачив, і скоро сусіди припинили їздити дорогою під дубами.

Деякий час Лі намагався розбуркати Адама, але Лі мав купу роботи. Він куховарив, прав, купав і годував близнюків. Через цю нелегку і безнастанну працю він полюбив цих двох хлопчиків. Він говорив з ними китайською, і саме китайськими були перші слова, які вони упізнавали і намагалися повторювати.

Семюель Гамільтон повертався двічі, щоб спробувати витягнути Адама з того заціпеніння. Тоді втрутилася Лайза.

— Нема чого тобі там робити,— заявила вона.— Коли ти звідти повертаєшся, тебе не впізнати. Семюелю, ти його не зміниш. У тебе на обличчі я бачу його відбиток.

— А ти подумала про тих двох малюків, Лайзо?

— Я думаю про твою власну родину,— відтяла вона.— Після тих твоїх відвідин ми всі як у жалобі ходимо.

— Гаразд, мамо,— сказав Семюель, але засмутився, бо він не міг не перейматися, коли страждали інші. Йому було не легко залишити Адама у скорботі й відчаї.

Адам заплатив йому за роботу, заплатив навіть за деталі вітряка, але він уже не хотів вітряків. Семюель продав обладнання і вислав гроші Адаму. Відповіді не було.

Семюель зрозумів, що сердиться на Адама Траска. Йому здавалося, що Адам втішається своїм горем. Але Семюель не мав вільного часу на ці роздуми. Джо вступив до коледжу — до того самого, який побудував на своїй фермі поблизу Пало-Альто Ліланд Стенфорд. Турбував батька і Том, який дедалі глибше занурювався у книжки. Він непогано робив свою справу, але Семюель відчував, що Том не дуже щасливий.

Віль і Джордж процвітали у своєму бізнесі, Джо писав листи додому римованими віршами і нападав на всі загальноприйняті істини настільки різко, наскільки це не шкодило здоров’ю.