НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Китайса пити, своя фасон,— і він налив майже чорну рідину.— Тут дуже багато полину. Гарний напій. Справляє такий самий ефект, як абсент, коли вип’єш достатньо.

Семюель пригубив напій.

— Мені хочеться дізнатися, чому це вас так зацікавило,— сказав він.

— Бачите, мені здавалося, що людина, яка могла придумати таку велику історію, мала б точно знати, що саме хоче сказати, і тут не має бути жодного непорозуміння.

— Ви кажете — людина. Отже, ви не вірите, що це божественна книга, написана чорнильним перстом Господа?

— Я думаю, що розум, у якому виникла ця історія, був справді божественний. У Китаї бували люди з таким божественним розумом.

— Я просто спитав,— пояснив Семюель.— Отже, ви зрештою не пресвітеріанин.

— Як я вже вам казав, я дедалі більше стаю китайцем. Гаразд, продовжмо. Я поїхав до Сан-Франциско, у штаб-квартиру нашої сімейної асоціації. Ви чули про них? Наші великі родини мають такі центри, де будь-який їхній член може або отримати допомогу, або її надати. Родина Лі дуже велика. Вона піклується про своїх.

— Чув про них,— підтвердив Семюель.

— Натякати на китайса-бандит з підпільна група Тонг битися за дівчина-рабиня29?

— Щось таке.

— Насправді воно не зовсім так,— сказав Лі.— Я поїхав туди, тому що в нашій родині є чимало високошановних джентльменів поважного віку, які знамениті своєю вченістю. Якщо бути точним, вони мислителі. Чоловік може витратити багато років, роздумуючи над єдиною фразою вченого, якого у вас називають Конфуцій. От я і подумав, що вони можуть бути експертами смислів і допоможуть мені розібратися. Вони — чудові старі люди. Вони викурюють по дві люльки опіуму по обіді, й це їх освіжає і загострює розум, а потім сидять цілу ніч, і мислення у них надзвичайне. Не думаю, щоб хтось ще міг так добре використовувати опіум.

Лі лизнув чорний напій.

— Я шанобливо виклав свою проблему одному з цих мудреців, прочитав йому історію і розказав, щó з неї зрозумів. Наступного вечора їх зібралося четверо, і вони викликали мене. Ми обговорювали цю історію до ранку.

Лі засміявся.

— Мабуть, це смішно,— зауважив він.— Знаю, що мало кому я б наважився таке розповісти. Можете уявити чотирьох старих джентльменів, наймолодшому з яких зараз за дев’яносто років, які почали вивчати іврит? Вони найняли вченого рабина. Вони узялися за навчання, як малі діти. Зошити, граматика, словник, прості речення. Бачили б ви слова на івриті, виведені пензликом китайськими чорнилами! Написання справа наліво їх бентежило не так, як це було б з вами, оскільки ми пишемо зверху вниз. О, то були перфекціоністи! Вони дісталися до самої суті.

— А ви? — спитав Семюель.

— Я не відставав від них, захоплюючись красою їхніх гордих, ясних голів. Я почав любити свій народ, уперше в житті мені захотілося бути китайцем. Раз на два тижні я їздив на зустрічі з ними, а тут у своїй кімнаті я мережив аркуші паперу письменами. Я скупив усі наявні словники івриту. Але старі джентльмени завжди випереджали мене. Дуже скоро вони обійшли і нашого рабина; той привів свого колегу. Містере Гамільтон, вам варто було би провести з нами всі ті ночі обговорень і сперечань. Питання, його розгляд і міркування, о, це захопливі міркування.

Спливло два роки, і ми відчули, що можемо узятися за ваші шістнадцять віршів четвертого розділу Книги буття. Мої старі джентльмени також відчували, що ці слова дуже важливі: «Ти мусиш» й «Іди пануй». І ось те золото, яке ми видобули зі своєї копальні — «Ти можеш». Ти можеш опанувати гріх. Старі джентльмени всміхнулися, кивнули головами й усвідомили, що ці роки не були змарновані. А ще це витягло їх з їхньої шкаралупи, і зараз вони вивчають давньогрецьку.

— Просто якась фантастика,— сказав Семюель.— Я намагався слухати дуже уважно, але, здається, щось проґавив. Чому це слово настільки важливе?

У Лі затремтіла рука, коли він наповнював порцелянові чашечки. Свою він спорожнив одним ковтком.

— Невже ви не розумієте? — вигукнув він.— Американський стандартний переклад наказує людям опанувати гріх, і можна назвати гріх невіданням. Переклад у Біблії короля Якова дає обіцянку, і це означає, що людина неодмінно опанує гріх. Але слово на івриті, слово «тімшел» — «ти можеш» — надає вибір. Хтозна, чи це не найважливіше слово на світі? Воно каже, що шлях відкритий. Усе залежить від самої людини. Бо якщо «ти можеш», то вірно і те, що «ти не можеш». Невже це не ясно?

— Ясно. Мені ясно. Але ж ви не вірите, що це закон Божий. Чому ж тоді ви відчуваєте його значущість?