НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Містере Гамільтон,— наважився Лі,— ви їдете звідси і вже не повернетеся. Ви вже не хочете жити довго.

— Саме так, Лі. А як ви здогадалися?

— Навколо вас відчувається смерть. Ви її випромінюєте.

— Не знав, що хтось зможе її побачити. Знаєте, Лі, моє життя видається мені музикою, не завжди гарною, але все ж таки з ритмом і мелодією. Та вже доволі довго моє життя — неповний оркестр. Є лише одна нота — нота незмінної туги. І я не сам у такому становищі. Здається, більшість із нас приходить до думки, що життя завершується поразкою.

— Мабуть, ця більшість надто багата,— сказав Лі.— Я помічав, що найбільше розчарування відчувають багатії. Нагодуйте людину, одягніть її, оселіть у гарний будинок — і вона помре з відчаю.

— Отой ваш переклад двох слів, Лі,— «ти можеш». Він мене схопив за горло і приголомшив. А коли запаморочення минуло, відкрився шлях, новий і яскравий. І моє життя, яке добігає кінця, здається, мчить далі до кінця чудового. І моя музика отримала останню нову мелодію, як солов’їні співи вночі.

Лі крізь темряву вдивлявся в Семюеля.

— Те саме воно зробило зі старими мудрецями моєї родини.

— «Ти можеш опанувати гріх», Лі. Ось воно. Я не вірю, що всі люди спустошені. Можу назвати дюжини тих, хто вистояв, і саме на них тримається світ. Правда про силу духу і про битви — в тому, що пам’ятають лише переможців. Звісно, більшість зламається, але є інші, які, мов стовпи вогню, ведуть за собою наляканих людей через пітьму. «Ти можеш! Ти можеш!» Яка честь! Яка звитяга! Дійсно, ми кволі, ми хворі, ми незлагідні, та якби ми були лише такими, ми б давно, тисячоліття тому, зникли б з лиця землі. Кілька уламків закам’янілих щелеп, декілька вибитих зубів у пластах вапняку були б єдиним знаком існування на землі, який залишила б людина. Але вибір, Лі, вибір перемоги! Я ніколи раніше не розумів і не приймав його. Тепер вам ясно, чому я розповів сьогодні Адаму? Я зробив вибір. Можливо, я неправий, але те, що я розказав, також змусило його жити або взятися за розум. Як звучить оте слово, Лі?

— «Тімшел»,— відповів Лі.— Зупиніть, будь ласка, візок.

— Дорога назад буде у вас довга.

Лі виліз із візка.

— Семюелю,— сказав він.

— Я за нього! — старий засміявся.— Лайза терпіти не може, коли я так говорю.

— Семюелю, ви пішли далі за мене.

— Вже час, Лі.

— Прощавайте, Семюелю.

І Лі поспішно рушив назад вздовж дороги. Він чув, як залізні ободи візка скреготіли по кам’янистому шляху. Обернувся і подивився вслід, і на схилі побачив старого Семюеля на тлі неба, і його сріблясте волосся блищало у зоряному сяйві.

Розділ 25

1

Та зима у Салінасі була повна злив, волога й чарівна. Дощі падали лагідно і просочували землю, не спричиняючи паводків. На пасовиськах уже в січні виросла густа трава, а в лютому схили вкрилися соковитою травою, і шкіра худоби видавалася тугою і лискучою. У березні щедрі дощі продовжилися, і кожна злива люб’язно чекала, поки її попередниця не наситить землю. Тепло залило долину, і все заквітчалося — жовтим, блакитним і золотим.

Том був сам на ранчо, і навіть та запорошена кучугура стала родючою і чарівною, і кремінці сховалися у траві, і корови Гамільтонів погладшали, і вівці Гамільтонів вкрилися густим руном.

Опівдні п’ятнадцятого березня Том сидів на ослоні біля кузні. Сонячний ранок добіг кінця, і над горами з боку океану пливли сірі хмари, вагітні вологою, і їхні тіні ковзали барвистою землею.

Том почув тупіт копит і побачив малого хлопчика, який, здіймаючи лікті, підганяв свого втомленого коня до будинку. Том підвівся і пішов до дороги. Хлопець галопом підскочив до воріт, зірвав із себе капелюха, шпурнув на землю жовтий конверт, розвернув коня і знову пустився вчвал.

Том почав щось кричати йому вслід, але потім стомлено нахилився і підняв телеграму. Він сидів на сонці біля кузні, тримаючи в руках телеграму. Дивився на гори і на старий будинок, ніби хотів щось урятувати, перш ніж розірвати конверт і прочитати неминучі чотири слова: людина, подія і час.

Том повільно згорнув телеграму, потім ще і ще, аж поки вона не перетворилася на квадратик завбільшки з його ніготь. Він увійшов у дім — через кухню, через вітальню і до своєї спальні. Вийняв з шафи темний костюм і повісив його на спинку стільця, а білу сорочку і чорну поклав на сидіння. А потім ліг на ліжко, обличчям до стіни.

2

Кінні кабріолети й двоколки виїжджали з цвинтаря Салінаса. Родина і друзі повернулися до будинку Олів на Центральній авеню поїсти і попити кави, подивитися, як кожний з них сприймає цю подію, благопристойно зробити і сказати все належне.

Джордж запропонував Адамові Траску місце у своєму найманому кабріолеті, але Адам відмовився. Він походив по цвинтарю і сів на бордюр фамільної ділянки Вільямса. Традиційні темні кипариси лили сльози по краях цвинтаря, а на стежинках буйно розрослися білі фіалки. Хтось приніс їх сюди, і вони стали бур’яном.