НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Коли двері зачинилися, Кейт відсунула праву шухляду свого бюро і витягнула револьвер з коротким стволом. Перевірила, чи він заряджений, і поклала поруч, прикривши аркушем паперу. Вимкнула одну з ламп і знову вмостилася в кріслі. Руки склала перед собою.

Коли пролунав стукіт у двері, вона гукнула «Заходьте», майже не розтуляючи губ.

Очі Єви були вологі, але вона заспокоїлася.

— Ось він,— і зачинила двері за Адамом.

Він швидко озирнув кімнату, перш ніж помітив Кейт, яка тихо сиділа за бюро. Він втупив у неї очі, а потім почав повільно наближатися.

Вона розтиснула руки і простягнула праву до аркуша паперу. Очі її, холодні й позбавлені всякого виразу, дивилися йому просто в очі.

Адам побачив її шрам, її губи, її зморшкувату шию, її руки і плечі, її пласкі груди. Він глибоко зітхнув.

Рука Кейт затремтіла.

— Чого тобі треба? — спитала вона.

Адам сів біля бюро на стілець з прямою спинкою. Йому хотілося закричати від полегшення, але він просто сказав:

— Уже нічого. Просто хотів тебе побачити. Сем Гамільтон розповів мені, що ти тут.

У ту мить, коли він сів, рука її припинила тремтіти.

— Невже досі ти не чув?

— Ні,— відповів він.— Не чув. Спершу я мало не збожеволів, але зараз зі мною все гаразд.

Кейт заспокоїлася, рот її розтягся в усмішці, відкриваючи дрібні зуби з гострими білими іклами.

— Ти мене налякав.

— Чому?

— Бо я не знала, що ти надумав.

— Я й сам не знав,— відповів Адам, і далі роздивляючись її, ніби вона була неживий предмет.

— Я довго чекала, що ти прийдеш, та коли ти так і не з’явився, гадаю, забула тебе.

— А я не забув,— сказав він.— А от тепер можу забути.

— Що ти маєш на увазі?

Він задоволено розсміявся.

— Тепер, коли я тебе бачу, ось що я маю на увазі. Знаєш, вочевидь, це сталося, коли Семюель сказав, що я тебе ніколи насправді не бачив. Обличчя твоє я пам’ятаю, але я його ніколи не бачив. А от тепер зможу його забути.

Вона стиснула губи і вже не всміхалася, а її широко посаджені очі звузилися від ненависті.

— Гадаєш, що зможеш?

— Знаю, що зможу.

Вона змінила тактику.

— Може, тобі й не доведеться,— промовила вона.— Може, якщо ти до всього так спокійно ставишся, ми могли б поладити.

— Навряд чи,— відповів Адам.

— Ти був такий дурний,— сказала вона.— Як дитина. Ти не знав, як поводитися. Тепер я тебе можу навчити. Здається, ти став дорослим чоловіком.

— Ти мене і так навчила. Урок був доволі жорсткий.

— Хочеш випити?

— Хочу,— погодився він.

— Я відчуваю запах — ти пив ром.

Вона підійшла до шафки, дістала пляшку і два келишки, а коли обернулася, то помітила, що він роздивляється її набряклі товсті гомілки. Спалах злості не прогнав усмішки з її губ.

Кейт поставила пляшку на круглий стіл посередині кімнати і наповнила два келишки ромом.

— Іди сідай тут,— покликала вона.— Тут затишніше.

Коли Адам підходив до великого крісла, вона побачила, що він дивиться на її випнутий живіт. Вона подала йому келишок, сіла і склала руки на талії.

Він тримав свій келих, а вона сказала:

— Пий. Ром пречудовий.

Адам усміхнувся їй, і такої усмішки вона у нього ніколи не бачила.

— Коли Єва повідомила, що ти тут, я спершу хотіла тебе просто викинути на вулицю,— сказала Кейт.

— Я б повернувся,— відізвався він.— Мені необхідно було тебе побачити,— не те щоб я не повірив Семюелю, а просто щоб довести це собі самому.

— Пий свій ром,— повторила вона.

Він подивився на її келих.

— Чи не думаєш ти, що я хочу тебе отруїти? — мовила вона — і розізлилася на себе, що це сказала.

Адам, усміхаючись, дивився на її келих. На обличчі Кейт виступила злість. Кейт підняла свій келих і пригубила напій.

— Алкоголь погано на мене впливає. Я його ніколи не п’ю. Він для мене як отрута,— вона міцно стулила рот і закусила гострими зубами нижню губу.

Адам і далі до неї усміхався.

Кейт уже несила було стримувати свою лють. Вона перехилила келих собі в горло і закашлялася, очі в неї налилися сльозами, і вона їх витерла долонею.

— Не дуже-то ти мені довіряєш,— промовила вона.

— Ні, не дуже,— Адам підняв келих, випив свій ром, потім підвівся і наповнив обидва келихи.

— Я не питиму більше,— запанікувала Кейт.

— І не треба,— погодився Адам.— Я доп’ю свій і піду.

Різкий ром обпікав їй горло, і Кейт відчула, як десь усередині заворушилося те, чого вона страшилася.

— Не боюся я ні тебе, ні когось іншого,— заявила вона і випила другий келих.

— Ти не маєш причин мене боятися,— сказав Адам.— Можеш узагалі про мене забути. Власне, ти й сказала, що вже забула...— Від випитого йому було тепло і безпечно, так добре він не почувався вже багато років.— Я приїхав на похорон Сема Гамільтона. Чудова була людина. Буду за ним скучати. Ти пам’ятаєш, Кейті, він допомагав тобі з близнюками?

В Кейт розбушувалася лють. Вона силилася її приборкати, і ця боротьба відбилася у неї на обличчі.

— Що з тобою? — здивувався Адам.

— Я тобі казала, що алкоголь для мене отрута. Я тобі казала, що мені стає зле.

— Я не міг ризикувати,— спокійно відповів він.— Ти вже в мене стріляла. Хтозна, що ти робила ще.

— На що ти натякаєш?

— Чув я деякі плітки. Доволі брудні плітки.