НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

У цю мить вона забула, що хоче зусиллям волі побороти алкоголь, який захоплював усе її тіло, і програла цю битву. Мозок її залило щось червоне, страх випарувався, а його місце посіла беззастережна жорстокість. Вона схопила пляшку і наповнила свій келих.

Адаму довелося підвестися, щоб налити собі. У нього виникло якесь досі не відоме відчуття. Він отримував задоволення від того, що бачив у ній. Йому було приємно спостерігати, як вона бореться. Його радувало, що він її карає, але водночас він не забував про пильність. «Треба бути обережним,— казав він собі.— Не плескай язиком, не патякай».

Уголос він промовив:

— Сем Гамільтон був мені другом усі ці роки. Я скучатиму за ним.

Кейт розплескала трохи рому, який змочив їй кутики вуст.

— Я його ненавиділа,— вигукнула вона.— Я рада, що він помер.

— Було б добре, мабуть, якби я розібрався в тобі ще тоді.

Вона скривилася.

— Ти — дурень. До тебе я не маю ненависті. Ти просто жалюгідний дурень.

По мірі того, як в Кейт наростала напруженість, Адама охоплювало спокійне тепло.

— Сидиш отут і шкіришся! — просичала вона.— Гадаєш, ти тепер вільний? Випив кілька келихів і думаєш, що став чоловіком! Я поворухну мізинцем, і ти приповзеш до мене, пускаючи слину, навколішках приповзеш! — Її відчуття влади вирвалося на волю, і лисяча обачливість зникла.— Я тебе добре знаю. Знаю твоє боягузливе серце!

Адам і далі всміхався. Він ковтнув рому, і це нагадало Кейт, що треба налити і собі. Шийка пляшки дзенькнула об келих.

— Коли мене понівечили, ти був потрібен,— сказала вона.— Яка ж ти був розмазня! А коли ти вже не був мені потрібен, ти намагався мене зупинити. Ану годі скалити зуби!

— Цікаво, за що ти мене так ненавидиш.

— А, тобі цікаво? — Обережність майже покинула її.— То не ненависть, то зневага. Я ще була зовсім маленькою, коли зрозуміла, які вони брехливі несосвітенні дурні — моя рідна матуся і батечко, які удавали доброту. Але вони не були добрі. Я їх знала. Могла примусити їх зробити все, що хотіла. Я зроду вміла примушувати людей робити все, що хочу. Я ще не виросла, коли довела одного чоловіка до самогубства. Він також удавав доброго, а насправді тільки й думав, як зі мною переспати, зі мною — маленькою дівчинкою.

— Ти ж сказала, що він себе убив. Напевне, його щось сильно мучило.

— Він був дурень,— відтяла Кейт.— Я чула, як він стояв під дверима і скиглив. Я тоді просміялася цілу ніч.

— Не хотілося б мені думати, що я когось зжив зі світу,— сказав Адам.

— Бо ти також дурень. Пам’ятаю, як вони всі говорили: «Яка ж вона гарнюня, яка мила, яка витончена!» І жоден з них не знав мене. Вони в мене стрибали крізь обручі й навіть того не усвідомлювали.

Адам перехилив свій келих. Він ніби спостерігав за нею з великої відстані. Бачив, як її імпульси повзуть, як мурашки, і міг їх читати. Це було відчуття глибокого розуміння, яке подеколи йому давав алкоголь.

— Байдуже,— заговорив він,— подобався тобі Сем Гамільтон чи ні. Я вважав його мудрим. Пам’ятаю, він колись сказав, що жінка, яка все знає про чоловіків, зазвичай знає дуже добре лише одну його сторону і не може осягнути інших сторін, проте це не означає, що тих інших сторін не існує.

— Він був брехун та ще й лицемір,— Кейт аж випльовувала слова.— Я їх ненавиджу, брехунів, а вони всі брехуни. Ось у чому річ. Я люблю їх виводити на чисту воду. Я люблю тикати їх носом у їхнє паскудство.

Адам звів брови.

— Ти хочеш сказати, що у всьому світі існують лише зло і шаленство?

— Саме це я й хочу сказати.

— Я тобі не вірю,— спокійно озвався Адам.

— Ти не віриш! Ах, ти не віриш! — передражнила його Кейт.— Хочеш, я тобі це доведу?

— Тобі це не вдасться.

Вона підскочила, підбігла до свого бюро і принесла до столу коричневі конверти.

— Ось подивись-но на це!

— Не хочу.

— А я тобі все одно покажу! — вона витягнула одну світлину.— Дивися. Це сенатор штату. Він гадає, що балотуватиметься в Конгрес. Поглянь на це жирне черево. І цицьки, як у баби. Він любить батоги. Оця смуга тут — слід від батога. Глянь лише на вираз його обличчя! А він має дружину і четверо дітей, а ще хоче балотуватися у Конгрес. Ти не віриш! Так поглянь на це! Оцей шматок білої ворвані — член муніципальної ради; а оцей здоровий рудий швед має ранчо біля Бланко. Дивися! Це професор з Берклі. Приїздить сюди аж звідти, щоб йому в пику вихлюпнули сечу з нічного горщика — професор філософії. Поглянь ще й на це! Священик-євангеліст, просто молодший брат Ісуса Христа. Раніше він підпалював будинок, щоб отримати те, що хотів. Ми влаштовуємо йому це трохи по-іншому. Бачиш запалений сірник під його кощавою дупою?

— Я не хочу це бачити,— сказав Адам.

— Але все одно ж побачив. І ти в це не віриш! Я зроблю так, що ти благатимеш мене, щоб тебе до нас пустили. Ти у мене вовком завиєш.

Вона спробувала застосувати проти нього всю свою силу волі, але побачила, що він відсторонений і вільний. Її лють захолола в отруту.

— Від мене ще ніхто не рятувався,— м’яко вимовила вона. Очі в неї стали порожні й холодні, але нігті дерли оббивку крісла, дряпали і тріпали шовк.

Адам зітхнув.