НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Я вітаю своїх друзів,— і вказав на Нечемність, Потворність, Несиновню Поведінку і Занехаяні Нігті. Потім він знову розпочав з Марнославства. Сіре проштовхнулося наперед. Пізно вже тепер було прикриватися дитячими грішками. Це Сіре було Вбивство.

Рука Тома відчула холод склянки, він побачив перлисту рідину з кришталиками, що в ній розчинялися, крутилися, пускали прозорі бульбашки, і повторив уголос на всю порожню кімнату:

— Вони зараз подіють. Дочекайся ранку. І тоді все буде добре.

Саме так воно і прозвучало, достеменно так, і стіни, і стільці, і лампа — всі вони це чули і можуть це довести. У цілому світі немає місця, де міг би жити Том Гамільтон. Не те що він не намагався. Він перетасував усі можливості, як карти. Лондон? Ні! Єгипет — піраміди у Єгипті та Сфінкс. Ні! Париж? Ні! Ану зачекай — там вони впораються з твоїми гріхами значно краще. Ні! Гаразд, відійди, і, можливо, ми до тебе повернемося. Віфлеєм? Боже милостивий, ні! Чужаку там було б самотньо.

А отут треба вставити — дуже важко запам’ятати, як ти помреш і коли. Зведена брова, шепіт — щось таке; або якась ніч, заплямована бризками світла, доки спрямований порохом свинець не розкриває твій секрет і не висмоктує з тебе соки.

Ось і вся правда, Том Гамільтон помер, і йому залишилося тільки зробити декілька пристойних кроків, щоб це стало остаточним.

Диван несхвально рипнув, і Том поглянув на нього і на закопчену лампу, до якої звертався диван.

— Вибач,— сказав Том дивану.— Я не помітив.

І він прикрутив вогник, щоб прибрати кіптяву.

Розум його дрімав. Вбивство ляпасом повернуло свідомість. Зараз Рудий Том, Гумовий Том надто був утомлений, щоб себе вбивати. Це вимагає зусиль, пов’язаних, можливо, з болем, а можливо, і з пеклом.

Він пригадав, що його мати мала сильну відразу до самогубства, відчуваючи, що в ньому поєднувалися три речі, які вона рішуче не схвалювала: погані манери, боягузтво і гріх. Самогубство було майже так само погане, як перелюбство або крадіжка — або так само. Треба знайти спосіб уникнути невдоволення Лайзи.

Семюель сприйняв би це легше, але з іншого боку, як уникнути Семюеля, яким тут усе просто заповнено? Том мусить розповісти Семюелю. Він сказав:

— Батьку мій, мені шкода. Я нічого не можу вдіяти. Ти мене переоцінив. Ти помилився. Хотів би я виправдати ту любов і гордість, які ти на мене марно витрачав. Мабуть, ти зумів би знайти вихід, але я не можу. Я не можу жити. Я убив Дессі, і я хочу спати.

І внутрішній голос заговорив у ньому замість відсутнього батька:

— Що ж, я можу зрозуміти, як воно було б. Існує чимало варіантів, з яких можна вибирати, від часів Великого Потопу, від народження до народження. Але треба подумати, як це пристойно представити для твоєї матері. Чому ти так поспішаєш, любий?

— Чекати вже не можу, ось чому,— відповів Том.— Я не можу більше чекати.

— Звісно, можеш, сину мій милий. Ти виріс величним, і я знав, що так буде. Відсунь шухляду столу і скористайся ріпою, яку ти називаєш своєю головою.

Том відсунув шухляду і побачив фірмовий блокнот і пачку конвертів під стать, а ще два обгризені та скалічені олівці, а у припорошеному кутку — кілька марок. Він узяв блокнот і підгострив олівці кишеньковим ножем.

Він написав: «Люба матусю, сподіваюся, ти перебуваєш у доброму здоров’ї. Я збираюся придумати, як мені проводити з тобою більше часу. Олів запросила мене на День подяки, і ти знаєш, що я неодмінно приїду. Наша маленька Олів може приготувати індика майже так само добре, як і ти, хоча я знаю, що ти в це ніколи не повіриш. Мені нещодавно дуже пощастило. Купив собі коня за п’ятнадцять доларів — мерина, але, як на мене, він видається чистокровкою. Я купив його задешево, бо він відчуває ненависть до людства. Його попередній власник проводив більше часу на своїй спині, ніж на спині мерина. Мушу сказати, що він — та ще штучка. Він двічі скидав мене на землю, але я його ще подолаю. Якщо мені вдасться його об’їздити, я матиму найкращого коня в усьому окрузі. І будь певна, я його об’їжджу, навіть якщо мені доведеться витратити на це цілу зиму. Не знаю, чого я до нього так прикипів, тільки отой чоловік, у якого я його купив, сказав одну дивну річ. Він сказав: „Цей кінь такий злющий, що з’їв би людину живцем“. Але пам’ятаєш, що говорив тато, коли ми ходили полювати на кроликів? „Повертайся або зі щитом, або на щиті“. Побачимося на День подяки. Твій син Том».

Він не знав, чи достатньо переконливо вийшло, але сили перечитувати не було. Він приписав: «P. S. Я помітив, що Поллі зовсім не перевиховався. Цей папуга примушує мене червоніти».

На іншому аркуші Том написав: «Дорогий Вілю, що б не думав ти сам, будь ласка, допоможи мені зараз. Задля нашої матері — будь ласка. Мене вбив кінь — скинув і вдарив копитом по голові. Будь ласка! Твій брат Том».

Він наклеїв на конверти марки, поклав їх у кишеню і спитав у Семюеля:

— Тепер усе гаразд?

У спальні він розпечатав нову коробку набоїв і вставив один з них у свій добре змащений «сміт-і-вессон» 38-го калібру.

Кінь, що сонно стояв біля загорожі, підійшов на свист і дрімав, поки Том його сідлав.