НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Була третя година ночі, коли Том вкинув свої листи у поштову скриньку в Кінг-Сіті, сів на коня і вирушив на південь, до безплідних пагорбів старого угіддя Гамільтонів.

Том був справжній джентльмен.

Частина четверта

Розділ 34

Дитина може спитати: «Про що історія світу?» А дорослі можуть замислитися: «Куди рухається світ? Який буде в нього кінець і що тут відбувається, поки ми в ньому живемо?»

Я гадаю, що на світі існує одна і тільки одна історія, яка лякає і надихає нас, тож ми живемо у серійних пригодницьких детективах з Перл Вайт36, серед нескінченних думок і подиву. Люди потрапляють — через своє життя, свої думки, свою неситість і честолюбство, свою жадібність і жорстокість, а також і через свою доброту й великодушність — у лабети добра і зла. Гадаю, це єдина історія, яку ми маємо, і це відбувається на всіх рівнях почуттів і розуму. Чеснота і порок лежали в основі нашої первинної свідомості, вони ж становитимуть і кістяк нашої останньої — попри всі зміни, які ми нав’язуємо і полям, і річкам, і горам, і господарству, і манерам. Іншої історії не існує. Людина, струсивши порох і тріски свого життя, постане перед єдиним важким, ясним питанням: «Що таке добро і що таке зло? Чи були твої вчинки добрі — чи злі?»

Геродот37 в «Історії перських війн» розповідає, як Крез, найбагатший і найблагополучніший з усіх царів свого часу, поставив Солону Афінському головне питання. Він не питав би, якби відповідь його не хвилювала. «Кому,— спитав він,— пощастило найбільше на світі?» Напевне, його мучили сумніви і жага розради. Солон розповів йому про трьох людей, яким пощастило в давні часи. Але Крез навряд чи слухав, його цікавив лише він сам. І коли Солон не назвав його, Крез змушений був сказати: «Отже, ти не вважаєш, що пощастило мені?»

Солон відповів без вагання: «Звідки я знаю? Ти ж ще не вмер».

І ця відповідь, очевидно, переслідувала й гнітила Креза, коли щастя від нього відвернулося, і він втратив свої багатства і своє царство. І коли його спалювали на вогнищі, він, імовірно, шкодував, що питав і дістав відповідь.

А в наш час, коли людина вмирає,— якщо вона має багатство, і вплив, і владу, і всі інші ознаки, що викликають заздрість, а живі оцінюють власність померлого, його значущість, його труди і пам’ятники,— питання залишається: «Добром було його життя чи злом?» — а це просто інший варіант Крезового питання. Заздрість відступає, і залишається тільки такий еталон: «Любили його чи ненавиділи? Відчувається його смерть як втрата чи приносить певну радість?»

Я чітко пам’ятаю смерть трьох людей. Один був найбагатшим чоловіком століття, який пазурами продряпав собі шлях до багатства крізь людські душі й тіла, багато років намагався викупити ту любов, яку втратив, і в такий спосіб зробив величезну послугу світу і, можливо, в рази більше компенсував те зло, яке скоїв під час свого сходження. Я був на пароплаві, коли він помер. Цю новину розмістили на дошці оголошень, і майже всі сприйняли її з задоволенням. Знайшлись і такі, що сказали: «Слава Богу, цей сучий син помер».

Був ще один чоловік, спритний як сатана, якому бракувало почуття людської гідності і який, знаючи до тонкощів усі людські слабкості й вади, використовував це своєрідне знання, щоб ламати людей, підкуповувати людей, залякувати і зваблювати людей, аж поки не піднявся на щабель величезної влади. Він приховував свої мотиви під машкарою чесноти, і я часто думав, чи усвідомлює він, що жоден дар не здатний купити втрачену любов людини, у якої ти відібрав самоповагу. Підкуплена людина може тільки ненавидіти свого хабародавця. Коли цей чоловік помер, країна розсипалася у похвалах, але подумки всі раділи, що його не стало.

Був і третій, який, можливо, наробив багато помилок у виконанні, але дієво присвятив своє життя тому, щоб люди стали сміливими й гідними в часи, коли їх обсіли злидні та страхи, коли всі ворожі сили на світі вирвалися назовні, щоб скористатися цими страхами. Цього чоловіка декотрі ненавиділи. Коли він помер, люди ридали на вулицях, їх бентежило питання: «Як нам тепер жити? Що з нами буде без нього?»

У своїй непевності я певен, що під поверхневими шарами нестійкості та кволості люди прагнуть бути добрими і бажають, щоб їх любили. Справді, всі їхні пороки — це лише спроба знайти найкоротший шлях до любові. Коли приходить смертний час, чого варті всі таланти, вплив і геній людини, якщо її ніхто не любить, виходить, усе її життя — поразка, і людина вмирає у холодному жаху. Мені здається, якщо ми маємо обирати між двома шляхами думок і вчинків, нам слід подумати про свою власну смерть і намагатися жити так, щоб смерть наша не стала для світу радістю.

Ми маємо лише одну історію. Усі романи, вся поезія будуються на нескінченному змаганні між добром і злом у нас самих. І мені спадає на думку, що зло мусить повсякчас наново плодитися, натомість добро безсмертне. Зло завжди має нове свіже обличчя, а добро незмінно шанується впродовж віків, як ніщо інше на світі.

Розділ 35

1