НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Ну от і добре. Знаю, я розповідаю довго, зате докладно. Так чи так, Фей виявилася саме тою, якою здавалася — поважною громадянкою. Й існує одна річ, яку добрий, надійний бордель боїться, як чорт ладану: коли якась легковажна вертихвістка втікає з дому і поступає у бордель. Якщо батько знаходить її там, він здіймає несамовитий галас. Тоді до справи береться церква, потім жінки, і моргнути не встигнеш, як у борделя кепська репутація, і ми змушені його прикрити. Розумієш?

— Ще б пак! — тихо відповів Горейс.

— Не поспішай поперед мене. Терпіти не можу, коли людина здогадується раніше, ніж я докінчив. Увечері в неділю Фей прислала мені записку. Вона узяла до себе дівчину, але не може взяти до пуття, що до чого. Фей дивує, що дівчина скидається на юну втікачку, але при цьому вона дуже вправна проститутка. Вона знає всі відповіді й усі штучки. Я поїхав подивитися на неї. Вона наплела мені цілий віз звичайних побрехеньок, але немає до чого присікатися. Вона повнолітня, і ніхто не скаржиться,— шериф розвів руками.— От і все. Що будемо робити?

— І ви цілком упевнені, що вона і є місіс Траск?

— Широко посаджені очі, біляве волосся, рубець на лобі, і прибула вона у неділю ближче до вечора.

Горейсу пригадалося залите сльозами обличчя Адама, його ридання.

— Боже всемогутній! Шерифе, пошліть когось іншого сповістити його про це. Я радше подам у відставку.

Шериф мовчки дивився поперед себе.

— Кажеш, він навіть не знає ані її прізвища, ані звідки вона родом. Вона його таки добряче надурила.

— Бідолаха,— зітхнув Горейс.— Бідолаха, він у неї до нестями закоханий. Ні, нехай хтось інший йому розповідає. Я не зможу.

Шериф підвівся.

— Пішли до «Чоп-гаусу», вип’ємо кави.

Вони мовчки йшли вулицею. Потім шериф сказав:

— Горейсе, якби я розповів дещо з того, що мені відомо, увесь наш окаянний округ переполошився б не на жарт.

— Гадаю, ви маєте рацію.

— Кажеш, у неї близнюки?

— Так, двійко хлопчиків.

— Вислухай мене уважно, Горейсе. Лише троє людей у цілому світі про це знають — вона, ти і я. Її я попереджу, що коли вона хоч словом прохопиться, я її витурю з нашого округу так блискавично, що в неї дупа запалає. А ти, Горейсе,— якщо в тебе колись засвербить язик, то перш ніж сказати комусь, хоч і рідній жінці, просто подумай про цих малюків — як-от їм буде дізнатися, що їхня мама — лахудра.

3

Адам сидів у своєму кріслі під крислатим дубом. Ліва рука його була уміло прибинтована до боку, так щоб він не ворушив плечем. З дому вийшов Лі, тримаючи великий кошик для білизни. Він поставив кошик на землю поруч з Адамом і повернувся до будинку.

Близнюки не спали, обоє вони несвідомо й серйозно дивилися на листя дуба, яке ворушив вітер. З дерева злетів сухий листок і опустився в кошик. Адам нахилився і підібрав його.

Він не чув тупоту копит коняки Семюеля, побачив її, лише коли вона порівнялася з ним, але Лі помітив їх раніше. Він виніс стілець і відвів Різдвянку до стайні.

Семюель тихенько всівся, він не бентежив Адама ані тим, що уважно дивиться на нього, ані тим, що нібито зовсім не дивиться. Вітер шелестів у верхівках дерев і злегка куйовдив Семюелю волосся.

— Гадаю, мені вже час повернутися до колодязів,— тихенько сказав Семюель.

Після тривалого мовчання голос Адама звучав хрипко.

— Ні,— відповів він.— Не потрібні мені ніякі колодязі. Я заплачу вам за вашу працю.

Семюель схилився над кошиком, простягнув палець до маленької долоньки одного з близнюків, і той міцно ухопився за палець.

— Гадаю, остання погана звичка, яку людина кине, це давати поради.

— Мені не потрібні поради.

— Кому ж вони потрібні? Це просто подарунок того, хто дає. Починайте рухатися, Адаме.

— Тобто?

— Удавайте, що ви живете. Як у п’єсі. А згодом, не дуже скоро, воно і справдиться.

— Навіщо? — спитав Адам.

Семюель дивився на близнюків.

— Вам доведеться щось залишити у спадщину, попри те, що ви робите і чого не робите. Навіть якщо ви залишите землю під паром, вона заросте бур’янами і дикою ожиною. Щось усе одно виросте.

Адам не відповідав, і Семюель підвівся.

— Я повернуся,— сказав він.— Я повернуся ще і ще. Починайте рухатися, Адаме.

У глибині стайні Лі тримав Різдвянку, поки Сем усідався в сідло.

— От вам і ваша книгарня, Лі.

— Нічого,— відповів той,— мабуть, не дуже-то я її й хотів.

Розділ 19

1

Освоєння нового краю має свою послідовність. Починається з першопрохідців — сильних, сміливих, трохи наївних. Вони вміють дати собі раду на дикому місці, але з людьми вони безпорадні й простакуваті, можливо, саме тому й прагнуть іти подалі від цивілізації. Коли новий край трохи облагоджується, прибувають бізнесмени і правники, щоб сприяти розвитку — вирішувати питання власності, головним чином присвоюючи ласі шматочки собі. І нарешті приходить культура, тобто розваги, відпочинок, втеча від болю буття. Культура може бути і буває на будь-якому рівні.