НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Пам’ятаєте ті маленькі хатки, не білені, не ремонтовані? Вони здавалися крихітними, намагалися сховатися за зовнішньою занехаяністю, а зарослі буйним бур’яном подвір’я затуляли їх з вулиці. Пам’ятаєте, як завжди були опущені штори, тільки по краях проступали тоненькі смужки жовтого світла? Зсередини линув тільки приглушений шепіт. Потім двері прочинялися, щоб впустити котрогось сільського хлопця, і чувся сміх, а то й сентиментальний акорд піаніно з відкритою кришкою і струнами, перев’язаними ланцюжком від зливного бачка в туалеті, а потім двері зачинялися, і знову тиша.

А ще ви могли почути цокіт кінських копит на глинистій дорозі — це Пет Булін під’їжджає до дверей у своєму кебі, а з нього вилазять чотири чи п’ять огрядних чоловіків, видатних чоловіків, багатих чи поважних, може, банкірів, може, суддів. А Пет заверне за ріг і вмоститься у своєму кебі чекати на них. Здоровенні коти прослизнуть через вулицю і зникнуть у високій траві.

А потім — пам’ятаєте? — свисток локомотива, докучливе світло і товарняк з Кінг-Сіті протупотить вулицею Кастровіль і в’їде у Салінас, і вам чути, як він пирхає на станції. Пам’ятаєте?

Кожне місто мало свою знамениту бандершу, свою мадам, вічну жінку, яку сентиментально згадуєш протягом років. Мадам уособлює щось неймовірно принадне для чоловіків. У ній поєднуються мізки ділової людини, жорсткість боксера, сердечність товариша, гумор трагіка. Про неї творяться легенди, і, дивна річ, легенди зовсім не сластолюбні. Історії, які запам’ятовуються і розповідаються про мадам, стосуються всіх сфер, окрім ліжка. У своїх спогадах старі клієнти малюють її філантропкою, знавцем медицини, викидайлом і співцем тілесних насолод, у яких сама вона не задіяна.

Протягом багатьох років Салінас надавав притулок двом таким коштовностям: одна з них була Дженні, яку іноді називали Дженні-пердуха, друга — Негритоска, яка володіла й управляла закладом «Лонг-Грін». Дженні була добрим товаришем, хоронителькою секретів і таємним кредитором. У Салінасі складено цілий епос про Дженні.

Негритоска була вродливою суворою жінкою з білосніжним волоссям, зі статечною гідністю, яка вселяла трепет. Її глибоко посаджені чорні очі дивилися на огидний світ з філософською скорботою. Вона заправляла своїм закладом, як собором, присвяченим Пріапу — сумному, але з ерекцією26. Якщо вам хотілося пореготати, пожартувати, ви йшли до Дженні й отримували за свої гроші все сповна; але якщо вас охоплювала солодка світова скорбота і хотілося пустити сльозу через вашу споконвічну самотність, тоді на вас чекав «Лонг-Грін». Виходячи звідти, ви відчували, що сталося щось несхибне й значуще. То був не просто стрибок у гречку. Прегарні чорні очі Негритоски залишалися у вашій душі надовго.

Коли Фей приїхала з Сакраменто і відчинила свій заклад, двоє її попередниць неабияк розхвилювалися. Вони об’єдналися, щоб вижити Фей, але невдовзі зрозуміли, що вона їм не суперниця.

Фей уособлювала тип матусі — пишні груди, пишні стегна, доброзичливість. На цих грудях можна було виплакатися, вона вміла заспокоїти, приголубити. І залізний секс Негритоски, і балаганні вакханалії у Дженні мали своїх вірних прихильників, які не переметнулися до Фей. Заклад Фей став прихистком для молодняка, який скиглив від гри гормонів, тужив за втраченою непорочністю і жадав утрачати її далі. Фей уміла підбадьорити нещасних у шлюбі чоловіків. Її заклад компенсував усе, чого не робили холодні, фригідні дружини. Він нагадував бабусину кухню, де так чудово пахне корицею. Якщо там і відбувалося щось сексуальне, то здавалося, що це просто випадковість, яку можна пробачити. Заклад Фей виводив юнаків Салінаса на тернистий шлях сексу в його найневиннішій, найгладкішій формі. Фей була хороша жінка, не надто кмітлива, високоморальна, дуже вразлива. Люди їй довіряли, а вона довіряла людям. Ніхто з тих, хто знав Фей, не міг би завдати їй шкоди. Вона не була суперницею для двох інших. Вона була третьою гранню.

Як у крамниці або на ранчо працівники схожі на своїх хазяїв, так і в борделі дівчата вельми нагадують своїх мадам, частково тому, що при наймі мадам обирає подібний до себе тип, частково тому, що добра мадам накладає відбиток своєї особистості на увесь заклад. Треба було чималенько часу провести у Фей, перш ніж почути лайливе або сумнівне слово. Відходи до спалень, сплата грошей здійснювалися так непомітно й тихо, що здавалися випадковими. Загалом, вона збіса добре заправляла своїм закладом, і це чудово знали констебль і шериф. Фей жертвувала багато грошей на благодійність. Відчуваючи відразу до хвороб, вона платила за регулярний огляд своїх дівчат. Легше було підчепити якусь заразу з учителькою недільної школи, ніж у закладі Фей. Фей невдовзі стала шанованою і бажаною громадянкою міста Салінас, яке росло і розвивалося.

2