НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

Церква і бордель з’явилися на Далекому Заході водночас. І церкву, і бордель вжахнуло б, якби вони усвідомили, що становлять різні грані того й самого явища. Хоча насправді вони мали намір виконувати те й саме: співи, обряди, поезія церкви відривають людину на деякий час від похмурої буденності,— те ж робить бордель. Сектантські церкви поводилися вільно, зухвало, галасливо й упевнено. Ігноруючи закони позик і виплат, вони будували храми, за які не можна було б розплатитися і за сто років. Секти боролися зі злом, це правда, та ще вони з неабияким запалом боролися одна з одною. Вони билися через доктрину. Кожна секта свято вірила, що всі решта потраплять прямісінько в пекло. І кожна з них, попри всю самовпевненість, приносила з собою те саме: Святе Письмо, на якому ґрунтуються наша етика, наше мистецтво, наша поезія і наші стосунки. Потрібен проникливий розум, щоб докопатися, у чому ж полягає відмінність між сектами, натомість кожен бачив, щó вони мають спільного. А ще вони приносили музику, можливо, не найкращу, але її форму і зміст. А ще вони приносили сумління, або радше силкувалися розштовхати дрімотне сумління. Вони не були чисті, але володіли потенційною чистотою, як забруднена сорочка. І будь-яка людина могла якось покращити щось у собі. Нема де правди діти, превелебний Білінг, коли його викрили й арештували, виявився крадієм, перелюбником, розпусником і зоофілом, але це не змінило того факту, що він навчав чималу кількість людей добру. Білінг потрапив за ґрати, але ніхто не заарештував ті благочестиві слова, які він промовляв. Не має значення, що його мотив був нечистий. Він використовував добрий матеріал, і щось із нього пристало. Я узяв Білінга як крайній випадок. Чесні проповідники мали сили і наснагу. Вони боролися з дияволом, не знаючи недозволених прийомів, били ногами, видавлювали очі. У вас, можливо, виникає враження, що вони проголошували істину і красу так, як тюлень у цирку видуває на ріжках державний гімн. Але щось від тієї істини і краси залишалося, як залишається впізнаваним державний гімн. Проте церкви робили дещо більше. Вони збудували структуру суспільного життя в долині Салінас-Веллі. Церковна вечеря — попередниця заміського клубу, так само як декламація віршів у четвер на цокольному поверсі під різницею започаткувала маленький театр.

Коли церкви, що приносили солодкий присмак благочестя для душі, гарцювали і пінилися, як коні з броварні у час варіння темного пива, сестра-євангелістська церква проникала мовчки і статечно, схиливши голову і прикривши обличчя, приносячи звільнення і радість для тіла.

Можливо, вам траплялося бачити в кінострічках про фальшивий Захід розцяцьковані палаци гріха і звабливих танців, можливо, десь вони навіть і існували,— та тільки не в Салінас-Веллі. Борделі були тихі, охайні й обачні. Дійсно, якби після того, як ви почули екзальтовані вигуки під час кульмінації навернення в істинну віру і глухі звуки мелодеону25, ви опинились би під вікнами борделю і послухали б тихі, поважні голоси, то могли б легко переплутати одне з другим. Борделі були прийнятні, хоча це не визнавалося вголос.

Я розкажу вам про священні храми кохання у Салінасі. Вони були майже такі, як деінде, але район Салінас-Роу дотичний до нашої оповіді.

Ви йдете на захід Головною вулицею до повороту. Там Головна перетинається з вулицею Кастровіль. Зараз вулиця Кастровіль називається Ринкова, казна-чому. Раніше вулиці отримували назву того місця, до якого вели. Скажімо, вулиця Кастровіль, якби ви пройшли нею дев’ять миль, привела б вас до Кастровіля, вулиця Алізаль — до Алізаля, і так далі.

Так чи так, вийшовши на вулицю Кастровіль, ви повертали праворуч. За два квартали цю вулицю діагонально, з півночі на південь, перетинали рейки Південно-Тихоокеанської залізниці, і ще одна вулиця перетинала Кастровільську зі сходу на захід. Хоч убийте, не пригадаю, як вона називалася. Якщо на тій вулиці повернути ліворуч і перейти рейки, ви опинялися у Китайському кварталі. Якщо повертали праворуч, опинялися на Салінас-Роу.

На цій чорній самановій вулиці взимку була непролазна масна грязюка, а влітку вона нагадувала тверде гофроване залізо. Навесні обабіч дороги виростала висока трава — впереміш полин, калачики і жовта гірчиця. Рано-вранці над кінським гноєм цвірінькали горобці.

Ви ж усе це пам’ятаєте, правда, дідугани? Ви пам’ятаєте, як східний вітрець приносив запахи з Китайського кварталу — смаженої свинини, гнилої деревини, чорного тютюну і женьшеню? А пам’ятаєте глибокий звук великого гонгу в Домі Джоса, як довго він лунав у повітрі?