НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Чув я про в’язальну спицю,— кинув шериф ніби між іншим.— Може так статися, що хтось, із ким ви раніше зустрічалися, прийде сюди. Це ваш природний колір волосся?

— Так.

— Перефарбуйтеся на певний час у брюнетку. Чимало людей бувають на когось схожі.

— А оце? — вона торкнулася шраму своїм тонким пальцем.

— А це просто... дідько, забув слово! Що за чортівня! Ще вранці пам’ятав.

— Збіг?

— Точно — збіг.

Здавалося, шериф скінчив. Він витяг тютюн і папір і скрутив незграбну, кострубату цигарку. Потім дістав сірник, чиркнув ним по коробці й відставив трохи вбік, поки ядуче полум’я не перетворилося з синього на жовте. Його цигарка криво горіла з одного боку.

Кейт спитала:

— Хіба не існує загрози? Тобто, що ви робитимете, якщо...

— Не існує. Гадаю, якби до цього дійшло, я зміг би вигадати щось паскудне. Але я не хочу, щоб ви — ким би ви не були, що б не робили, що б не говорили — заподіяли шкоду містеру Траску і його хлопчикам. Уважайте, що ви померли, а тепер ви зовсім інша людина, і тоді все між нами піде добре.

Він підвівся і пішов до дверей, але раптом обернувся.

— Я маю сина — йому виповнюється двадцять у цьому році, він здоровий, симпатичний хлопець зі зламаним носом. Усі його люблять. Я не хочу, щоб він тут бував. Фей я також скажу. Нехай ходить до Дженні. Якщо він сюди прийде, пошліть його до Дженні.

І він зачинив по собі двері.

Кейт усміхалася, роздивляючись свої нігті.

4

Фей вивернулася у кріслі, щоб узяти цукрову помадку, обсипану волоськими горіхами. Коли вона заговорила, її рот був набитий солодощами. Кейт занепокоєно подумала, чи не вміє часом Фей читати думки, бо вона сказала:

— Все одно мені це не подобається. Я говорила тоді, скажу і зараз. Мені значно більше подобалося, коли ти була білява. Не знаю, чого ти раптом вирішила перефарбуватися. У тебе ж ніжне, бліде личко.

Кейт зачепила нігтями великого і вказівного пальців невеличке пасмо волосся й обережно його витягнула. Вона була дуже розумна. Вона вигадала найкращу брехню з усіх — сказала правду.

— Не хотіла тобі говорити. Я боялася, що мене можуть упізнати, а це декому зашкодило б.

Фей піднялася з крісла, підійшла до Кейт і поцілувала її.

— Яка ж ти добра дитина,— сказала вона.— Яка чуйна.

— Поп’ємо чаю,— запропонувала Кейт.— Я зараз принесу.

Вона вийшла з кімнати й у коридорі дорогою до кухні витерла слід поцілунку в себе на щоці.

Знову всівшись у крісло, Фей відломила шматочок від помадки, з якої визирав цілий горіх. Вона надкусила його і відчула на зубах шкаралупу. Гострий край попав у дупло в зубі й зачепив нерв. Від болю у неї в очах спалахнули сині іскри. На чолі виступив піт. Коли Кейт повернулася з чайником і чашками, Фей шкрябала скрюченим пальцем у себе в роті й аж скавчала від муки.

— Що сталося? — вигукнула Кейт.

— Зуб — шкаралупка.

— Дай-но я подивлюся. Розтули рота і покажи,— Кейт зазирнула у роззявлений рот, потім підійшла до вазочки з горіхами й узяла шпильку для виколупування ядер. За якусь мить вона витягла шматочок шкаралупи і простягнула його на долоні.— От і все.

Нерв уже не смикався, і гострий біль змінився на тупий.

— Отакий мацюпусінький? А здавалося, він завбільшки з цілу хату. Слухай, люба, відчини другу шухляду, де лежать мої ліки. Принеси камфорну настоянку опію і вату. Допоможеш мені вставити у зуб тампон?

Кейт принесла пляшечку і запхала шпичаком у дупло зуба намочену кульку вати.

— Треба тобі вирвати цей зуб.

— Знаю. Вирву.

— У мене немає трьох зубів з цього боку.

— А так і не скажеш. Щось я заслабла від цього. Принеси мені мій «Пінкем», будь ласочка...— Фей налила собі добрячу порцію міцної овочевої мікстури на спирту і зітхнула з полегшенням.— Чудові ліки. Жінка, яка їх винайшла, просто свята.

Розділ 20

1

День був дуже приємний. Пік Флемон рожево світився на підвечірньому сонці, й Фей дивилася на нього зі свого вікна. З вулиці Кастровіль линуло ніжне дзеленчання дзвіночків на хомутах коней зернової артілі, які спустилися з гір. Кухар гримів начинням у себе на кухні. За стінкою почулося якесь шкряботіння, а потім легкий стукіт у двері.

— Заходь, Ватяне Око,— гукнула Фей.

Двері відчинилися, і на порозі показався скрючений, невеличкий сліпий піаніст; він дослухався до звуків, щоб зрозуміти, де зараз Фей.

— Чого тобі? — спитала вона.

Він повернувся в її бік.

— Я зле почуваюся, міс Фей. Хочу залізти до себе в ліжко і сьогодні вже не грати.

— Ти хворів два вечори на тому тижні, Ватяне Око. Тобі що, набридла робота?

— Я погано почуваюся.

— Ну, добре. Але я хочу, щоб ти узявся за своє здоров’я.

Тихим голосом заговорила Кейт.

— Забудь на кілька тижнів про траву, Ватяне Око.

— Ой, міс Кейт. Я й не знав, що ви тут. Я вже не курю.

— Куриш,— сказала Кейт.

— Добре, міс Кейт, я точно кину. Мені дуже зле.

Він зачинив двері, й вони почули, як він мацає рукою по стінці, щоб знати, куди йти.

— Він казав мені, що кинув,— мовила Фей.

— Не кинув.

— Бідолаха. Які у нього в житті радощі? — зітхнула Фей.

Кейт встала перед нею.

— Ти надто добра. Віриш усім і кожному. Колись, якщо ти не припильнуєш, або якщо я не припильную за тебе, в тебе дах над головою вкрадуть.