НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Кому треба у мене красти? — здивувалася Фей.

Кейт поклала руку на пишне плече Фей.

— Не всі люди такі хороші, як ти.

В очах Фей блиснули сльози. Вона узяла з сусіднього стільця носовичок, витерла очі й делікатно промокнула ніздрі.

— Ти мені як рідна донька, Кейт,— промовила вона.

— Я починаю вірити, що так воно і є. Я ніколи не знала своєї матері. Вона померла, коли я була зовсім маленька.

Фей глибоко вдихнула й узялася до справи.

— Кейт, мені не до душі, що ти тут працюєш.

— Чому?

Фей похитала головою, намагаючись знайти правильні слова.

— Мені не соромно. Я тримаю гідний заклад. Якби не я, хтось відкрив би непорядний заклад. Я не завдаю шкоди нікому. Мені не соромно.

— А чого б ти мала соромитися? — здивувалася Кейт.

— Але мені не до душі, що ти тут працюєш. Не до душі — і все. Ти мені як донька. Я не хочу, щоб моя донька працювала.

— Не верзи дурниць, люба,— відповіла Кейт.— Я мушу — тут чи деінде. Я мушу заробляти гроші.

— Ні, не мусиш.

— Звісно, мушу. Де ще я могла б заробляти?

— Ти б могла бути моєю донькою. Ти б могла утримувати заклад. Ти б могла вести справи замість мене і не ходити нагору. Я не дуже здорова, ти ж знаєш.

— Я знаю, що ти здорова, моя бідолашко. А я мушу заробляти гроші.

— Грошей нам вистачить на двох. Я могла б давати тобі стільки, скільки ти заробляєш, і навіть більше, бо ти того варта.

Кейт сумно похитала головою.

— Я дуже тебе люблю,— промовила вона.— І рада була б зробити, як ти хочеш. Але тобі знадобляться твої заощадження, а я — ну, уяви, раптом з тобою щось трапиться? Ні, я мушу працювати. Ти знаєш, моя люба, що сьогодні ввечері у мене буде п’ятеро моїх постійних?

Фей аж пересмикнуло.

— Я не хочу, щоб ти працювала!

— Я мушу, матусю.

Це слово зробило своє. Фей розридалася, а Кейт примостилася на бильці крісла, гладила її по щоці, витирала очі, з яких лилися сльози. Вибух емоцій поступово перейшов у легке чмихання.

В долині густішали сутінки. Обличчя Кейт блідо світилося під темним волоссям.

— Ну, от і добре, от ти і заспокоїлася. А я піду перевірю, що там на кухні, й переодягнуся.

— Кейт, ти не можеш сказати своїм постійним, що захворіла?

— Звісно, ні, матусю.

— Кейт, сьогодні середа. Ймовірно, ніхто не прийде до першої.

— «Світові лісовики» влаштовують вечірку.

— Так, справді. Але в середу «Лісовики» не з’являться тут після другої.

— До чого ти ведеш?

— Кейт, коли закінчиш, постукай до мене у двері. Маю для тебе невеличкий сюрприз.

— Що за сюрприз?

— Секрет! Скажи кухарю, щоб зайшов до мене, ти ж ідеш на кухню.

— Схоже, буде торт-сюрприз.

— Не розпитуй, сонечко. На те воно і сюрприз.

Кейт поцілувала її.

— Яка ти у мене чудова, матусю.

Зачинивши по собі двері, Кейт хвильку постояла у коридорі. Вона погладила пальцями своє маленьке гостре підборіддя. Очі в неї були спокійні. Потім, закинувши руки за голову, вона розкішно потягнулася. Провела руками собі по боках, від грудей до стегон. Кутики її вуст трохи піднялися, і вона пішла на кухню.

2

Декілька постійних клієнтів приходили та йшли, двоє комівояжерів проводжали їх до залізниці, але зі «Світових лісовиків» не з’явився жоден. Дівчата сиділи, позіхаючи, у вітальні до другої години, чекали.

«Лісовиків» затримав прикрий випадок. У Кларенса Монтейза стався серцевий напад якраз посередині ритуалу закриття і перед вечерею. Його поклали на килим і змочували йому чоло, доки не приїхав лікар. Ні в кого не було настрою сідати за вечерю з пончиками. Після прибуття доктора Вайлда «Лісовики» зробили імпровізовані ноші з флагштоків, просунутих у рукава двох пальт. Дорогою додому Кларенс помер, і знову довелося посилати по доктора Вайлда. Коли вони обговорили, як облаштувати похорон, і написали некролог до «Салінас Джорнал», ніхто не наважився їхати до борделю.

Наступного дня, коли в закладі дізналися, що сталося, всі дівчата пригадали, що сказала Етель за десять хвилин до другої.

— Боже мій! — от що сказала Етель.— Ніколи тут не бувало так тихо. Музики немає, Кейт немов язик проковтнула. Сидимо, як біля небіжчика.

Пізніше сама Етель була вражена, що таке сказала,— немов усе знала наперед.

А Грейс тоді мовила:

— Цікаво, як Кейт проковтнула свій язик. Приємне відчуття? Кейт, чуєш, я кажу — приємне відчуття?

Кейт здригнулася.

— Що? Здається, я замислилася.

— А я ні,— сказала Грейс.— Я така сонна! Чого ми не зачиняємося? Спитаймо у Фей, чи можна зачинитися. Сьогодні до нас і завалящий китаєць не постукає. Піду спитаю Фей.

Кейт обірвала її.

— Не набридай Фей. Вона нездужає. Зачинимося, як завжди, о другій.

— Цей годинник неправильний,— втрутилася Етель.— А що там з Фей?

— Мабуть, про це я й замислилася,— відповіла Кейт.— Фей хвора. Я смертельно за неї хвилююся. Вона вигляду не подає, поки може терпіти.

— А я вважала, що з нею все гаразд,— зауважила Грейс.

Етель знову зірвала банк.

— А от мені вона не здається здоровою. Бувають у неї якісь припливи. Я помічала.

Кейт заговорила дуже лагідно.

— Дівчата, тільки не прохопіться їй, що я вам розказала. Вона б не хотіла, щоб ви хвилювалися. Вона така душка!

— Найкращий заклад з усіх, де я в дідька валандалася