НА СХІД ВІД ЕДЕМУ

— Дитинко моя бідолашна, й оце тебе хвилює? Нема в мене ніякої сім’ї. Та й родичів ніяких, наскільки я знаю. А хоч би вони й були — хто про це дізнається? Гадаєш, тільки у тебе є секрети? Гадаєш, я живу під тим іменем, з яким народилася?

Кейт довго і пильно дивилася на Фей.

— Кейт! — вигукнула та.— Кейт, таж у нас свято. Не сумуй! Чого ти така крижана?

Кейт підвелася, обережно відсунула стілець і сіла на підлогу. Поклала голову на коліна Фей. Її тонкі пальці легенько обводили вибагливий листяний візерунок із золотої нитки на сукні Фей. А Фей гладила Кейт по щоці, по волоссю, торкалася її дивних вух. Вона ніяково торкнулася краєчків рубця.

— Здається, я ще ніколи не бувала щасливою,— промовила Кейт.

— Люба моя. Ти мене теж робиш щасливою. Дуже щасливою. Тепер мені не самотньо. Тепер я почуваюся у безпеці.

Кейт легенько колупала нігтями золоту нитку.

Вони довго просиділи у приязній теплоті, поки Фей не схаменулася.

— Дитинко,— сказала вона,— ми про все забули. Це ж свято. Ми забули про вино. Налий нам вина, Кейт. Трохи відсвяткуємо.

Кейт стривожилася.

— А чи треба, матусю?

— Вино чудове. Чому ж ні? Я б залюбки хильнула. Вино виводить отруту. Невже ти не любиш шампанське, Кейт?

— Бачиш, я його ніколи багато не пила, воно мені шкодить.

— Дурниці. Ну ж бо, наливай.

Кейт підвелася з підлоги і наповнила келихи.

— А тепер пий до дна,— звеліла Фей.— А я подивлюся. Ти ж не збираєшся примусити стару жінку напиватися наодинці?

— Ти зовсім не стара, матусю.

— Не базікай — пий. Я не торкнуся свого келиха, поки твій не спорожніє.

Вона тримала келих, доки Кейт не перехилила свій, а там випила одним ковтком.

— Чудово, просто чудово. Налий ще. Ну, вперед! Після двох чи трьох чарочок усі біди зникають.

Організм Кейт не сприймав шампанського. Вона пам’ятала про це і боялася.

А Фей наполягала:

— Хочу побачити денце твого келиха, дитинко,— ну, от. Бачиш, яке воно добре? Наливай ще.

Зміна відбулася у Кейт майже одразу після другого келиха. Страх її випарувався, вона вже не боялася нічого. Власне, саме цього вона і боялася, але було вже запізно. Вино пробилося крізь усі ретельно зведені бар’єри, оборонні споруди і хитрощі, але їй тепер було байдуже. Її вміння приховувати і стримуватися зникло. Голос у неї став ворожий, рот стягся у тонку лінію. Широко посаджені очі звузилися, вона дивилася пильно і сардонічно.

— А тепер ти пий, матусю, а я подивлюся,— просичала вона.— Ну от, молодчино. Закладаюся, ти не зможеш випити два келихи поспіль.

— Не закладайся, Кейт. Програєш. Я можу випити шість один по одному.

— Покажи.

— Якщо я це зроблю, ти повториш?

— Звісно.

Змагання почалося, і на столі розтікалася калюжа шампанського, і величезна пляшка спустошувалася.

Фей фиркнула.

— Коли я була молодою — ох, я такого могла б тобі порозказувати, ти б не повірила.

— А я могла б тобі такого порозказувати, що ніхто б не повірив,— сказала Кейт.

— Ти? Не вигадуй. Ти ще зовсім дитина.

Кейт засміялася.

— Такої дитини ти у своєму житті не бачила. Це дитина — так дитина.

У її сміху пролунали верескливі, пронизливі нотки.

Цей звук пробився крізь сп’яніння, яке вже оглушило Фей. Вона сфокусувала очі на Кейт.

— Яка ти зараз дивна,— промовила вона.— Це, мабуть, через освітлення. Ти якась зовсім інша.

— Я і є зовсім інша.

— Скажи мені — матусю, люба.

— Матусю. Люба.

— Кейт, у нас буде просто чудове життя.

— Ще б пак. Ти навіть не уявляєш. Ти не уявляєш.

— Я завжди хотіла поїхати до Європи. Ми могли б сісти на пароплав, накупити собі гарного вбрання — сукні з Парижа.

— Може, так і буде. Але не зараз.

— Чому ні, Кейт? У мене купа грошей.

— У нас буде набагато більше.

Фей заговорила благально.

— Чому б нам не поїхати зараз? Ми б могли продати наш заклад. Справи ідуть добре, ми б виручили за нього тисяч десять.

— Ні.

— Що значить — ні? Це мій заклад. Я можу його продати.

— Ти забула, що я твоя донька?

— Мені не подобається твій тон, Кейт. Що з тобою? Там ще є вино?

— Є трохи. Подивися на пляшку. Ану-бо, пий з пляшки. Ось так, матусю, заливай його собі в горлянку. Лий у корсет, матусю люба, просто собі на жирне черево.

Фей застогнала:

— Кейт, не будь злою! Нам було так приємно. Навіщо ти хочеш усе зіпсувати?

Кейт вихопила пляшку з її рук.

— Ану давай її сюди!

Вона перевернула пляшку, вилила рештки шампанського і жбурнула пляшку на підлогу. Обличчя стало жорстким, очі холодно горіли. Губи маленького рота розтулилися, оголюючи малі гострі зуби,— ікла були довші й гостріші за інші. Вона тихо засміялася.

— Матусю, люба матусю, я тобі покажу, як заправляти борделем. Ми каструємо цих тупих бовдурів, що пхаються до нас, і викинемо на смітник їхні бридкі причандали — всього за один долар. Ми їм влаштуємо насолоду, матусю, люба.

Фей відповіла різко:

— Ти п’яна. Не розумію, що ти верзеш.

— Не розумієш, матусю люба? Хочеш, щоб я тобі розказала?

— Я хочу, щоб ти була мила і добра. Я хочу, щоб ти була така, як раніше.