На землі кленового листу

Шановний Анатолію Максимовичу!

Отримав Вашого листа від 19.05.93 р. стосовно консульства в Едмонтоні.

Проблема відкриття консульської установи, як, очевидно, і будь-якої іншої державної установи в іншій державі, це, само собою зрозуміло, компетенція самої держави в особі її міністра закордонних справ.

У випадку, про який іде мова, я жодною мірою не перевищив своїх повноважень. Коли під час мого візиту до провінції Альберта прем’єр Альберти звернувся до мене як до офіційного представника Української держави про заснування в Едмонтоні українського посольства, я відповів: «Якщо бізнесмени Альберти своєю активністю доведуть доцільність його, тоді я підтримаю їхнє клопотання перед міністром закордонних справ України».

Коротко про це я згадував у телефонних розмовах з Миколою Петровичем.

Начальник консульського управління пан Сардачук до думки про відкриття консулату також поставився прихильно.

Ясна річ, попередній обмін думками ще не давав мені права звертатися до канадського ДЗСМТ, тому під час першої посольської наради в Києві, а саме 2 квітня, і під час зустрічі з Вами я чітко і недвозначно виклав цю пропозицію, і Ви погодилися засилати ноту до ДЗСМТ по дозвіл на заснування консулату в Едмонтоні.

Ваш дозвіл я розумів як офіційний дозвіл і відповідно діяв, причому посольство інформувало МЗС про свою роботу у цій справі.

До раніше викладеної аргументації про доцільність відкриття консульства в Едмонтоні додам лише один аргумент: наш консул в Торонто лише за два місяці заробив понад 50 тис. доларів, а його утримання становить менше 6 тис. (зарплата, квартира, транспорт).

В Едмонтоні прибутки, ймовірно, будуть трохи менші, але й там консульство споживатиме незрівнянно менше, ніж зароблятиме.

Я розумію, що, окрім питання про доцільність, існує питання про можливість. Якщо тепер чи в найближчі місяці Ви не маєте можливостей направити відповідних людей до едмонтонського консульства, то це цілком можна зрозуміти. Накажіть у такому разі пригальмувати підготовчу до відкриття консульства роботу (пошуки приміщення, обладнання тощо), і посольство розтягне цю роботу на стільки, на скільки буде потрібно для МЗС.

Я проявляв, як завжди, ініціативу, але я не використовував і не використовуватиму посади посла для спрямування своїх ініціатив на підрив авторитету Української держави шляхом протидії МЗС та внесення дисгармонії в його діяльність».

На жаль, цей надзвичайно чемний лист не змінив справи — моїм намаганням заснувати консулат в Едмонтоні — одному з найбільших центрів підприємницької діяльності і поселення українців — був покладений край.