На землі кленового листу

28 травня зателефонував помічник М. Макаревича пан Сугач і передав, щоб посольство писало щотижня звіт про свою працю. Я в посольстві не був. Сугач розмовляв з Веселовським. Веселовський сказав Сугачу, що дипломати так завантажені важливими справами, що писати звіти щотижня просто ніколи.

Коли я повернувся до посольства і Веселовський доповів мені цю вимогу МЗС, я зателефонував панові Макаревичу і сказав, що з кожною дипломатичною поштою посольство надсилає до МЗС цілі стоси різних паперів: записи із «Щоденника посла», інформації про зустрічі наших співробітників з дипломатами оттавського дипломатичного корпусу, про консультації в канадському ДЗСМТ й уряді, зустрічі з членами канадського парламенту, звіти й копії документів переговорів з торговельними підприємницькими делегаціями тощо. Ця пошта, що її дипкур’єри двічі на місяць привозять з посольства до МЗС, характеризує обсяг і зміст нашої діяльності. Крім того, посольство ж подає МЗС річний звіт, піврічні й квартальні звіти. Навіщо ще й щотижневі?

Пан Макаревич пояснював, що короткий щотижневий звіт на одну сторінку дав би можливість МЗС наочно уявити роботу посольства.

Це було зовсім не переконливо, але Макаревич наполягав.

На черговій нараді дипломатів я поінформував про цю нову вимогу МЗС і запитав Веселовського:

— Чому Макаревич так робить? Він хоче, щоб ми не працювали, а писали звіти? Чому вони присікуються?

— Це справді присікування. Багатьом в МЗС не подобається ваша самостійність.

— То що, вони хочуть допекти мене до того, щоб я пішов у відставку?

Веселовський:

— Власне кажучи, саме цього вони й хочуть. І тоді призначать на ваше місце слухняного.

— Слухняний буде робити більше для України?

Веселовський:

— Звичайно, ні. Він робитиме менше і тим самим ще менше завдаватиме їм клопоту.

— Так що ж їм потрібно: захист України чи особистий спокій?

Веселовський:

— Власний добробут. Вони не войовничі націоналісти. Вони просто громадяни і службовці однієї з престижних державних установ. І вони мріють не про велич України, а про заробітну платню, посаду, відпочинок, відпустку.

— До речі, факсовий зв’язок — це вид відкритого зв’язку. Даючи короткий звіт щотижня, ми можемо забезпечувати якусь другу державу цінною інформацією. Будемо сподіватися, що цей зв’язок скоро замінимо кращим.

Я сказав панові Макаревичу, що можу передати 5000 доларів готівки на техніку для МЗС, якщо в Києві її можна купити. Так було б краще, бо не треба транспортувати звідси.

Шандрук:

— А не сказали про торговельну угоду?

— Розповів. Він попросив наш варіант тексту передати їм у черговій диппошті. Таким чином, шановні дипломати, кожної п’ятниці перед обідом подавайте панові Веселовському ваші звіти за тиждень, щоб після обіду Веселовський скомпонував із них тижневий звіт про роботу посольства.

Із «Щоденника посла»

В аргентинському посольстві я познайомився з послом Австрії.

Мав телефонну розмову з послом України в США Олегом Білоусом. Необхідно було обмінятися думками з огляду на підготовку зустрічі «великої сімки».

Пан Білоус розповів, що заступник держсекретаря США Телбот, заступник міністра оборони США й сенатори Лугар і Нан, обговорюючи українську проблему, висловили три конструктивні пропозиції.

Перша. У питанні ядерного роззброєння України не перегинати палиці, аби наша Верховна Рада не оголосила Україну ядерною державою. Доки Україна збирається знищити ядерну зброю, підтримувати її в цьому, але не штовхати: штовхання може дати зворотний наслідок — досить войовнича Верховна Рада може проголосити Україну ядерною державою, і тоді ставлення до неї і переговори з нею будуть виведені на зовсім інший рівень — з нею доведеться вести мову як із звичайною ядерною державою, яких у світі тепер п’ять, а тоді стане шість.

Друга. Не прив’язувати економічні взаємини з Україною і допомогу їй з приєднанням України до договору «СТАРТ-І».

Третя. Не зводити порядок денний роботи зустрічі «великої сімки» до роздягання України.

Авторитет цих американських політиків ми почали використовувати в консультаціях дипломатів нашого посольства з канадським департаментом закордонних справ. Три пропозиції вищезгаданих політиків пом’якшували жорстку позицію «великої сімки» щодо України і стали нам в пригоді.

31 травня 1993 р. провів бесіду з австрійським послом Вальтером Лічемом.

Ознайомив його з українською ініціативою створення зони співробітництва і безпеки між Балтикою і Чорним морем. Посол зацікавився ідеєю, побачив у ній раціональний підхід до розв’язання проблем нової розстановки міжнародних сил після демонтажу СРСР і вважав її творчою з огляду пошуків забезпечення миру в Європі. Домовилися продовжити консультації та обговорення цієї теми.