На землі кленового листу

Найперше, про що я домовився з Глуховецьким, це переадресування київської кореспонденції з російського посольства на адресу його прес-бюро. Жодної Гарантії конфіденційності нашої кореспонденції в прес-бюро Глуховецького не було, але принаймні я знав, що справа самостійної України йому не чужа. Практичне переадресування залежало від нашого МЗС, а оскільки там були люди без почуття національної гордості і готові були й далі користуватися послугами Росії, то довелося писати й говорити не менше десятка разів, доки переадресували спочатку на Глуховецького, а потім на адресу власного посольства. Проте випадки надходження нашої кореспонденції на адресу російського посольства траплялися ще й улітку наступного року.

Гаврилишин і Мазанковський

Доктор Богдан Гаврилишин, цей геній менеджменту, якого знають ділові кола у всіх країнах світу, з’явився в Україні відразу після виборів 1990 року. На його пропозицію при президії Верховної Ради України була створена Дорадча рада з фахівців найвищого рівня багатьох країн світу для допомоги в демократизації України, трансформації нашої політичної та економічної систем.

Десь тоді ж я познайомився з ним у Верховній Раді, потім чув його виступ на семінарі, на прес-конференції. Він добре розумів, що нашій провідній верстві бракує знань для демократизації суспільства та приватизації економіки, і своїми мудрими порадами хотів прискорити ці зміни.

Щирий українець, він усією душею бажав Україні добра і намагався використати свої знайомства з найвпливовішими особистостями багатьох країн світу для політичної й економічної допомоги Україні.

До Оттави він прилетів 2 червня і на 3 червня домовився про нашу зустріч з паном Мазанковським, віце-прем’єром та міністром фінансів канадського уряду.

Мазанковський зустрів нас доволі привітно і дав зрозуміти, що він також українець. Я виклав йому своє незадоволення тим, що західні держави, в т.ч. й Канада, визнали одну Росію за спадкоємницю СРСР і це породило в російських шовіністів надію на підтримку Заходом їхнього намагання відродити імперію. Невже Канаді потрібне відродження Російської імперії?

Гаврилишин, розвиваючи цю тезу, сказав, що така політика призводить до активізації проімперських елементів в Україні і потенційно може порушити стабільність в Українській державі. Він, Гаврилишин, розповість це в Швейцарії, куди днями їде, і розішле у цій справі лист до учасників Мюнхенської наради «великої сімки» 6–7 липня 1992 року.

Мазанковський пояснив, що Канада діє у згоді з країнами «великої сімки». Країни «великої сімки», розглядаючи геополітичну ситуацію після розвалу СРСР, постановили не допустити збільшення клубу ядерних держав, отже, на місці одного ядерного СРСР не може з’явитися чотири ядерні держави.

Я влучно вплів у розмову зауваження, що, між іншим, у плані історичному український національно-визвольний рух, а не Захід, виявлявся правим. Коли ми сиділи у в’язницях, американці продали брежнєвському КДБ 5000 мікропідслуховувачів і забезпечили МВС величезною партією ручних кайданів. Коли імперія почала тріщати, Захід став на бік Горбачова, а не на бік національно-визвольних сил України, Прибалтики та інших поневолених народів. Проте перемогли ми, а не Горбачов.

Президент США Буш засудив наше прагнення вийти з-під влади Москви, а ми все-таки вийшли.

Маргарет Тетчер принизливо прирівняла Україну до штату США і висміяла наше прагнення до самостійності, але ми все-гаки стали самостійними. Тепер «велика сімка» потурає російським шовіністам, чим фактично діє супроти нових незалежних держав, але переможемо знову ми, колишні російські колонії, а не російські імперські кола. Просто шкода, що така позиція Заходу збільшить і продовжить наші страждання.

— Пане посол, — сказав Мазанковський, — якщо Україна не відмовиться від ядерної зброї, Захід не надаватиме вам жодної економічної допомоги. Ви можете обійтися без неї?

Гаврилишин: — Загалом альтернатива не така, щоб допомагати Росії і роззброювати Україну, а інша: роззброювати і Росію, і Україну. Перший варіант веде до зміцнення Росії і до збільшення загрози західним країнам. Другий варіант розширює у світі сферу демократії і збільшує безпеку Заходу. Навіщо ж діяти за першою схемою, коли вона на шкоду Заходу?

Мазанковський: — Ми ще не знаємо, що таке незалежна Українська держава і наскільки їй можна довіряти. Ваш парламент, ваш уряд — це ж суціль учорашні комуністи. Де Гарантія, що ваша держава не захоче знову поширювати комунізм?

— Повернення до минулого, — сказав, — не може бути.

Мазанковський: — Дайте цьому підтвердження зміною провідних людей.

Я: — Є конституційні норми, які регулюють порядок змін органів влади. Революцій ми більше не хочемо і тому мусимо терпіти поступовість змін.

Гаврилишин: — Важливо, щоб Захід розумів необхідність демонтажу Російської імперії і допомагав зміцнювати незалежні держави, бо їм самим вельми важко.

Час зустрічі швидко сплинув. Пан міністр провів нас, і ми чемно попрощалися. Коли вийшли з парламентського будинку, я звернувся до Гаврилишина: