На землі кленового листу

— Пане Богдане, ви добре знаєте вищих політиків багатьох держав, то скажіть мені, будьте ласкаві: чому на Заході так багато політиків настроєні промосковськи?

— Вони, — відповів пан Гаврилишин, — також потрапили під вплив московського комунізму. Навальна пропаганда комуністів упродовж сімох десятиріч і на Заході багато кому забила мозок. А головний тут аргумент — гігантська військова потуга.

Надходив час зустрічі в «Таск Форс».

«Таск Форс» — це спеціальна група, що була утворена 1991 року в межах міністерства закордонних справ Канади для допомоги посткомуністичним державам. Діяла вона доволі незалежно. Нас зустрів директор Павло Фрейзер та його заступник Кевін О’Ши.

Пан Фрейзер повідомив, що на 1992 рік за програмою «Таск Форс» Україні та Росії виділено по 10 млн. доларів. На всі інші республіки разом — 5 млн. доларів.

Програма спрямована переважно на організацію і фінансування навчання українців у галузі державного управління, керівництва економікою, підготовки фермерів і т.ін. О’Ши повідомив, що тепер проходять навчання на фермах у різних провінціях сорок п’ять українських фермерів.

Фрейзер висловив побажання активніше використовувати призначені фонди. «Якщо Україна використає достроково десять мільйонів доларів, Канада додасть, а якщо не використає до кінця року, тоді фонд для України буде зменшений».

Я подумав, що він каже розумну річ, і попросив примірник програми «Таск Форс» з наміром зацікавити Київ скористатися виділеними коштами для підвищення кваліфікації своїх фахівців.

Канадський українець Гарві Андре

З червня Алекс Кіндій познайомив мене з Гарві Андре із палати громад парламенту. За словами Кіндія, пан Андре дуже впливовий політик. Українець. Чорнявий, трохи вище середнього зросту кремезний чоловік справляв враження енергійної і розумної людини. Спочатку він вибачився, що майже забув українську мову. Я відповів, що це не дивно для постійного життя в англомовному середовищі. Додав, що в Україні багато українців забули українську мову. Тепер з відродженням Української держави, власне, з’явився стимул повернутися до української мови. Пан Андре сприйняв натяк весело, заявивши, що справді було б непогано. Я коротенько розповів про становище в Україні і почав питати про настрої в канадському парламенті, про співвідношення внутрішніх і зовнішніх проблем та погляди парламентарів на європейські справи. Пан Андре відповідав більше в загальних рисах. З неокреслено широкої палітри питань, що ними цікавиться і він, і я, ми шукали теми, які можна було б виділити для поглибленого обговорення.

Вже в готелі Кіндій поцікавився, яке враження справив на мене Гарві Андре.

— Він цікавий чоловік, — сказав я, — але, мені здається, дуже далекий від української тематики.

— Українська тематика була дуже абстрактною для всіх канадо-українських політиків, доки Україна була частиною Союзу. Ми займалися проблемами Канади, В’єтнаму, Ефіопії і не знали до пуття, що можна зробити для України, окрім підписання час від часу різних петицій і протестів. З проголошенням України самостійною державою становище міняється, і ми, українські політики, як і всі українці, мусимо переглянути своє ставлення до України і до Канади. Потрібно визначитися, що далі робити: переїжджати до України, допомагати Україні чи замкнутися в собі і перестати говорити про Україну, сказавши, що справа зроблена і мій синівський обов’язок щодо своєї батьківщини закінчився? Що дорожче: Україна чи Канада? Адже досі впродовж десятиріч вельми багато наших провідників і активістів кричали: «Ми живемо для України!» Тепер настав час на ділі показати, що для людини дорожче. Важко переосмислити своє справжнє ставлення до України і виробити нову лінію поведінки. Гарві Андре один з тих, хто серйозно думає про майбутнє. Проте рішення — я маю на увазі не Андре, а абсолютної більшості українців — залежить також від того, що діється в Україні. Небагато таких, які сприймають її просто як свою матір і готові йти до неї, якою б вона не була: хворою, немічною, бідною. Абсолютна більшість хотіла б і щось добре для України зробити, і не завдати собі прикрощів, цебто вони не переїдуть до України, доки в ній зберігаються старі економічні порядки, немає свободи підприємницької діяльності, не розвинута система обслуговування і соціальних Гарантій.

— Цебто вони ніколи не переїдуть до України, бо навіть якщо Україна й стане на шлях швидкої приватизації економіки, то й тоді для піднесення нашого рівня технічної цивілізованості до канадського рівня потрібно буде десять-п’ятнадцять років.

— Так, але вони готові допомогти Україні. Я постараюся вас познайомити з тими, хто більш-менш прихильно настроєний і може бути корисний у майбутньому.

Я подякував Богові, що є такі люди, як Алекс Кіндій! Якби я прислухався до порад свого радника Родіонова, то сидів би в цьому номері в ізоляції, а так маю дуже важливу для мене інформацію про канадський світ.

Кіндій приніс комплект угод СРСР з Канадою.

Радник-посланник Олексій Родіонов