На землі кленового листу

У червні мало відбутися відкриття пам’ятника Іванові Франку в містечку Лашині під Монреалем. Я ще раніше дав згоду на участь у відкритті пам’ятника, і сьомого числа Орест Дубас на своєму мікроавтобусі привіз мене з дружиною, Кучера і Глуховецького до будинку своєї нареченої під Лашином. Тут мені представили відеооператора Тараса Гукала. Невдовзі всі поїхали в Лашин. Навпроти пам’ятника піднялися на дерев’яний поміст, керівник церемонії виголосив вступну промову, затим надав слово мені. Я розповів про нелегкий шлях України до свободи і гостро засудив намагання російських імперіалістичних сил повернути колесо історії назад, аби знову відновити імперію. Підкреслив, що це загрожує демократії в усьому світі, а тому весь демократичний люд зацікавлений у зміцненні незалежності молодої Української держави. Відтак я закликав усіх демократичних політиків і підприємців Квебека до співпраці в різних галузях промисловості, сільського господарства й культури. Промова викликала бурхливі оплески. Я і староста міста Лашина перерізали жовто-блакитну стрічку на оповивалі, яким був прикритий новостворений пам’ятник Франкові. До речі, парк, де українська громада спорудила цей монумент, також носить ім’я Івана Франка.

Вечір провели в світлиці латинської «Просвіти» на концерті художньої самодіяльності. Концерт був приурочений відкриттю пам’ятника і приїздові українського посла. До Фонду посольства України латинська «Просвіта» внесла тисячу доларів.

Доктор Ципівник

9 червня у присутності Родіонова, Кучера і Глуховецького відбулася зустріч з президентом КУКу доктором Ципівником. Пан Ципівник — досвідчений політик, інтелігентна людина — користується значним авторитетом у канадських урядових колах.

Крім проблем організаційного й побутового характеру, я хотів почути думку президента КУКу, чому західні політики не поспішають розширювати взаємини з новими державами, натомість їхні симпатії до Росії, як мені здається, ніскільки не зменшилися. Більше того, з розмов останнього часу з деякими членами парламенту складається враження, що вони не особливо раді дезінтеграції СРСР.

Реконструктори посольського будинку.

Відкриття пам’ятника Івану Франку в канадському містечку Латин.

Генерал-губернатор Канади Роман Гнатишин та посол України Левко Лук’яненко в день вручення вірчої грамоти. Оттава, 1992 р.

— Пане Лук’яненку, — сказав президент, — західні, чи, конкретніше, канадські політики, не такі ідеалісти, як ви. Для вас ідея світобудови, суспільного прогресу людства, звільнення поневолених націй від колоніальної залежності, розвал Російської імперії і побудова самостійної України — величезні цінності. Ви готові були за цю ідею сидіти у в’язницях і навіть померти. Ніяких таких почуттів немає в душах західних політиків, і правлять ними прості особисті інтереси, можна сказати, конторсько-бюрократичної природи. Елементарна річ: зручніше вести справу з одним центром, аніж з п’ятнадцятьма, той один центр відомо де знаходиться, відомо, як він поводиться і що від нього можна чекати, а тепер шукай на карті чотирнадцять невідомих досі столиць, вивчай, хто там є хто і з ким варто, а з ким не варто говорити, помножуй делегації, помножуй папери, розширюй інформаційну мережу, вивчай їхні мови і т.ін. і т.п. Одне слово, зайвий клопіт. Навіщо він службовцеві, який постійно думає про те, як організувати дозвілля останніх днів тижня, а не як ощасливити людство розширенням свободи та зміцненням справедливості поміж людьми?..

— Проте в канадському суспільстві все-таки значно більше справедливості, аніж у колишніх комуністичних країнах.

— Відносної справедливості. Її підтримують бюрократи, працюючи п’ять робочих днів, та невелика каста політиків з ненормованим робочим днем.

— І політики, і бюрократи — всі канадські громадяни користуються демократичними правами і свободами. Це такі духовні цінності, яких не мала, не розуміла і не хотіла Росія. Навпаки, вона завжди їх душила, куди дотягувалася її рука. Як же можна високо поціновувати і захищати ці ідеали в своїй країні і в той же час підтримувати Москву, що постійно загрожує ідеалам свободи?

— Захід, — мовив доктор Ципівник, — боїться Москви.

— З якої речі?

— Боїться, бо він розсудливий, і йому не властива постановка ірраціональних цілей. Захід добре живе і не звик до екстремальних умов життя та екстремальних рішень, а Росія має зовсім інший дух. Задля якоїсь ірраціональної мети вона готова вбити десятки мільйонів своїх громадян і сотні мільйонів чужих. Захід не хоче, він внутрішньо, психологічно не готовий до такої гри.

* * *