Резидентські точки можна буде встановити пізніше, нагромадивши необхідну кількість спостережень. Наразі констатую факти: Родіонов був проти купівлі будинку на вулиці Меткаф, а коли Гуцуляк купив нам все-таки будинок, він запропонував таку капітальну переробку й ремонт, яка зайняла б не менше року і, отже, відсунула б створення нормальних умов праці й офіційне відкриття посольства на цілий рік.
В. Вербенюк категорично проти купівлі будинку для посольства. Він пропонує оплатити оренду, і то тільки впродовж одного року.
Серед української громади Оттави поступово виділяється кілька осіб, які будь-який захід посла піддають сумніву. Не пропонуючи ніякого кращого рішення, вони завзято виступають проти посла.
Роздумуючи над закулісною діяльністю Родіонова й Кучера, я дійшов думки, що в ці дні вони за моєю спиною захочуть послати інформацію до Києва. Оскільки 6 вересня до Києва мав їхати Степан Яворський, 5 вересня ввечері я поїхав до нього, попросив дати мені пакет, витягнув звідти лист Кучера й Родіонова й вилучив його. Це був донос на мене, адресований першому заступнику міністра закордонних справ України Миколі Макаревичу. У величезному листі було докладно описано кожен мій крок, перекручено факти купівлі будинку по вулиці Меткаф, мого ставлення до купівлі й оренди приміщення для посольства і придбання резиденції для посла. Знаючи, що міністерство не хотіло посилати до Канади пана Шандрука і що Шандрук моя довірена особа, зачіпали недобрим словом і його. Викривлено характеризували пана Гуцуляка і ситуацію в українській громаді. Щодо моєї персони, то, крім усякої іншої всячини, навіть вказали, що я плутаю часи в англійській мові.
Теплохід «Грузія». Святкування першої річниці незалежності України. Оттава, серпень 1992 р.
Святкування першої річниці незалежності України в Торонто. Виступ на мітингу. Серпень 1992 р.
Зліва направо: посол Польщі Тадеуш Дієм, Левко Лук’яненко та посол Чехії Станіслав Чилек. Канада, 1992 р.
Канадський українець Юрій Тухачевський Заповів 450 тис. доларів посольству України в Канаді.
7 вересня, у понеділок, я викликав Родіонова до кімнати в готелі, де щотижня проводив наради, і, тримаючи ксерокопію доносу в руці, сказав до нього:
— Пане раднику-посланнику, це ваш донос. Я його вилучив з дипломатичної пошти, яку ми відправляли через Яворського до МЗС. Ви пригадуєте нашу першу організаційну розмову, що відбулася у травні в цьому готелі? Я тоді сказав вам, що ладен буду вислухати вашу критику на свою адресу і зауваження щодо роботи без жодного гніву чи прихованої недоброзичливості, але ненавиджу нашіптування поза спиною, двоєдушність, доноси. Я заборонив вам — і ви це визнали за норму — надсилати інформацію про стан у посольстві і його діяльність до Києва без мого підпису. Чому ви написали цей донос?
— Це не донос. Це інформація про вашу діяльність.
— Про мою діяльність до МЗС ми пишемо регулярно й відкрито. V пакеті була інформація про роботу посольства за останній період за моїм підписом, до речі, ви самі її підготували. Чи, може, вас попросив давати додаткову інформацію Макаревич?
— Я не хочу відповідати на це запитання.
— Це не приватна пошта, а службова, я маю право проводити службові розслідування, і ви мусите мені відповідати. Чому ви з Кучером написали такого листа? Чому перекрутили всі факти роботи в посольстві та взаємини з українською громадою? Чому взяли на себе місію характеризувати першого секретаря з економічних питань пана Шандрука, який всього місяць працює в посольстві?
— У листі написана правда.
— У доносі ви все перекрутили. Ви були проти купівлі будинку на вулиці Меткаф і казали, що знайшли кращі, а коли я виявив бажання оглянути їх, то виявилося, що будинків немає і показувати нічого.
— Ви хотіли поселитися в будинку посольства, а це суперечить дипломатичній практиці.
— Але ж я погоджувався на це як на один із можливих варіантів, і то не більше як на півроку?! Навіщо ви пересмикуєте й брешете?
— Ви не мали права забирати у Яворського листа!
— Це донос. Сідайте й пишіть на моє ім’я пояснення, чому ви порушили мої інструкції про порядок листування…
— Я не буду писати!
— На початку нашої спільної діяльності я вам сказав, що ненавиджу донощиків. Тепер я вам заявляю, що з вами я не буду працювати. Ідіть на своє робоче місце, доки я вас не вигнав геть!
Кучер ще в суботу поїхав зі своєю сім’єю на вихідні до Торонто. В понеділок я зателефонував йому в консульський відділ і запросив його до себе в готель. За цей час він, без сумніву, порадився з Родюновим і підготувався до зустрічі зі мною. На запитання про донос він спокійно відповів, що це його право і він може писати навіть до Папи Римського, і що жодних пояснень він давати не буде. На моє запитання, чи знає він про загальне правило всіх посольств, що в посольстві людина може працювати лише за умови довір’я до неї посла. Якщо посол втрачає довіру до співробітника посольства, такий співробітник — хоч би хто він був — у посольстві більше не працює.
— Знаю, — відказав Кучер. — Що ви хочете мені сказати?