На землі кленового листу

— Освіту здобуває англійською мовою, фах також, до праці йде в англомовне середовище. Наша молодь з дитинства спілкується з англомовними дітьми, закохується, одружується. У змішаній родині важко зберегти українську мову.

Літній чоловік говорив про це спокійно, просто констатуючи факти. Напевне, його душа давно перегоріла, і він змирився з неминучістю згасання українства в Канаді. Мені ж сумно ставало від його слів.

У суботу Михайлишин і Савчук запросили нас оглянути славнозвісний водоспад Какабека. Дорога пролягала горами, плавно згинаючись то в один бік, то в другий, спускаючись нижче і знову підіймаючись угору. День був теплий і сонячний. Ще здалеку почав долинати потужний гук водоспаду. Що ближче ми підходили, то він могутнішав. Біля водоспаду зупинилися.

Намилувавшись дивовижним витвором природи, поїхали до церкви. Це був православний храм, у якому правив отець Зміївський з Харківщини. Потім отець Труш ознайомив нас зі своєю греко-католицькою церквою. Отець Іван Труш раніше жив у Польщі. До Канади переїхав не дуже давно. З обуренням звертався до канадських українців: «Чому ви тут у демократичній державі зійдетеся двоє докупи й говорите по-англійськи? Я ріс у Польщі. Нас, дітей, ганяли й переслідували за те, що ми українці. Польський учитель у школі як почує, що ми, школярі, між собою заговоримо українською мовою, зразу ляпаса дає. Проте всюди, де сходилися українці, ми говорили своєю мовою. Ви хвалитеся канадською демократією, але вона не пішла вам на користь, бо ви ж перестаєте бути українцями».

Як і в Західній Європі, так і в Канаді священики вважали за цілком нормальне надавати мені можливість звертатися з промовами до парафіян. Я не зловживав довір’ям і виголошував недовгі промови, проте користувався з цих нагод із задоволенням. У церквах зачіпав проблеми моралі та змальовував згубний вплив московської атеїстичної окупації на моральний стан нашої нації й підкреслював, що духовне відродження і повернення до добрих національних звичаїв і моралі потребуватиме більше років, аніж реформування й відродження економіки.

Із «Щоденника посла»

У понеділок я зустрівся з Тернопольським, одним з найвідоміших юристів, колишнім членом Верховного суду Канади, викладачем права в Торонтському університеті.

Свого часу я серйозно цікавився конституційним правом, вивчав французьку й німецьку конституції і вважав цю галузь права предметом особистих зацікавлень. У Києві, бувши депутатом Верховної Ради 12-го скликання, став членом Конституційної комісії. І коли потрапив до Канади, хотів створити групу канадських юристів для роботи над проектом української конституції. Зустріч з професором Тернопольським і була присвячена обговоренню цієї теми.

Розмова з паном Тернопольським, а також зустрічі з оттавськими професорами Богданом Боцюрківим га Теофілом Кісем переконали, що групу створити не вдасться. Роботу здійснюватиме кожен самостійно. Слід зауважити, що з канадських українських вчених професор Кісь зробив найбільше — він підготував серйозні зауваження концептуального характеру і постатейні пропозиції до київського офіційного проекту, спрямувавши їх до Конституційної комісії. Я також охолов до конституційної проблеми, бо спостереження за роботою над проектом знову штовхали мене до думки: конституція — це документ, що в юридичних термінах віддзеркалює співвідношення політичних сил у суспільстві. А співвідношення нині таке, ЩО і націонал-реформаторам не вистачить спромоги ухвалити справді національну конституцію, і червоні також не зможуть перекреслити демократичних змін останніх двох-трьох років. Висновок: робота над конституцією затягнеться і триватиме бозна-скільки. Отже, для мене вона не справа сьогодення.

* * *

16 вересня в четвер на черговій нараді дипломатів, окрім поточних справ, обговорили наші завдання у світі візиту в Україну генерал-губернатора Канади Романа Гнатишина.

На нараді були Родіонов, Шандрук, Біляшівський і Кучер.

Родіонов мав скласти список осіб, що супроводжуватимуть Р. Гнатишина, та сценарій його перебування в Україні.

З перенесенням посольства до будинку канцелярії штат посольства, уся документація і робота зосереджувалися в одному місці, тому я доручив Шандрукові переговорити з канадською кінною поліцією (яка здійснює охорону іноземних посольств у Канаді) про те, щоб вона взяла під свою опіку наш будинок.

* * *

Штат посольства, список якого я отримав у МЗС, їдучи до Канади, включав посла, радника-посланника, першого секретаря з економіки й торгівлі, науки й технологій, першого секретаря з консульських справ, якому на додаток до прямих обов’язків було доручено вести й бухгалтерію, першого секретаря з культури й інформації та зв’язках з громадськими організаціями і водія.